Після фронту – до учнів: як ветеран Іван Маляренко після важкого поранення повернувся до роботи, спорту та активного життя 

До початку повномасштабної війни Іван Маляренко працював учителем фізичної культури, вихователем та тренером у Запорізькому обласному ліцеї «Козацький». У 2022 році добровільно долучився до лав Національної гвардії України, служив на Запорізькому та Донецькому напрямках, а восени 2023 року отримав важке поранення внаслідок удару FPV-дрона.

Ветеран пережив дві клінічні смерті, втратив ногу та праве око, переніс десятки операцій і пройшов тривалу реабілітацію. Попри це вже за рік після протезування повернувся до роботи з дітьми, почав брати участь у спортивних змаганнях та допомагати іншим військовим, які проходять шлях відновлення.

Як ветерану вдалося повернутися до активного життя після важкого поранення та що допомагало не зупинятися – читайте у матеріалі «Першого Запорізького».

Заради майбутнього українських дітей пішов на фронт

Іван Маляренко народився у селищі Томаківка на Дніпропетровщині. З ранніх років захоплювався карате та силовими видами спорту і ще під час навчання у школі визначився з майбутньою професією. Прагнення працювати з дітьми привело його до Запорізького національного університету, де Іван здобув ступені бакалавра та магістра за спеціальністю «Фізичне виховання».

У 2016 році Маляренко розпочав кар’єру у школі-інтернаті №4 у Запоріжжі, яка згодом отримала назву Козацький ліцей. Там викладав фізичну культуру, займався виховною роботою та тренував учнів. Щоденне спілкування зі школярами, участь у їхньому розвитку та підтримка поза уроками поступово зробили навчальний заклад важливою частиною його життя.

За кілька років педагог випустив свій перший клас, а пізніше став класним керівником для п’ятикласників. Попереду були нові навчальні програми та професійні плани, однак повномасштабне вторгнення кардинально змінило звичний ритм життя. До того часу Іван уже мав армійський досвід, адже у 2017-2018 роках проходив строкову службу в лавах Національної гвардії України. Тому після 24 лютого 2022 року не став чекати виклику до військкомату, а самостійно звернувся до підрозділу Нацгвардії та вирушив виконувати бойові завдання.

Своє рішення чоловік пояснює просто: головною мотивацією стали учні: «Наша задача – зупинити ворога, дати відсіч і зробити так, щоб наші діти не брали зброю в руки. Вони будуватимуть наше майбутнє». 

Пережив дві клінічні смерті дорогою до шпиталю 

Службу Іван Маляренко розпочав на блокпостах поблизу Дніпропетровщини. Згодом його підрозділ виконував завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках.

Напередодні 4 жовтня 2023 року бійці відбили одну з посадок на Запорізькому напрямку і закріпилися на зайнятих рубежах. Уночі позиції перебували під артилерійськими та мінометними обстрілами, проте вдалося втримати контроль над ділянкою. 

Вранці виникла необхідність евакуювати поранених та відвести частину особового складу. Організувавши відхід військових, командир повернувся до окопів. У цей момент неподалік з’явився FPV-дрон: «Позаду мене стояв побратим. Тоді подумав лише про одне: краще один, ніж двоє. Тому вирішив прийняти удар на себе. Один з уламків усе ж зачепив товариша – пошкодив артерію на нозі. Але, враховуючи силу вибуху, його поранення виявилися значно легшими». 

Внаслідок удару російського дрона Іван втратив ліву ногу, дістав серйозні ушкодження руки та правого ока. Доставка до медиків тривала кілька годин. Ветеран пригадує майже весь маршрут до Оріхова, де його передали лікарям. Уже дорогою до шпиталю стан почав стрімко погіршуватися. Під час транспортування медики двічі повертали бійця до життя після клінічної смерті.

«Часто кажуть про світло в кінці тунелю, але я нічого подібного не бачив. Пам’ятаю темряву, схожу на зоряне небо без місяця, відчуття польоту та якісь голоси, слів яких не міг розібрати. Потім бачив зелену траву і ніби лежав десь у спокої. До тями остаточно прийшов уже в лікарні через трубку в горлі – вона була настільки незручною, що змусила мене прокинутися», – розповідає ветеран.

Місяці лікування: повертав собі самостійність крок за кроком 

Після стабілізації стану військового спочатку лікували у Запоріжжі, потім у Дніпрі, а згодом доправили до Києва. Протягом двох місяців чоловік практично не вставав із ліжка, а хірургічні втручання проводилися майже щотижня. 

Через складні травми верхньої кінцівки медикам довелося відновлювати пошкоджені ділянки за допомогою власної кісткової тканини пацієнта. Фрагменти брали з інших частин організму та пересаджували у місця найбільших ушкоджень, фіксуючи їх металевими пластинами. Частина цих конструкцій залишається в організмі й сьогодні.

Не менш складною виявилася боротьба за зір. Фахівці довго намагалися врятувати праве око, однак отримані травми не залишили шансів на його збереження. Згодом чоловікові встановили протез. 

Ще одна операція стосувалася відновлення ліктьового нерва: для цього хірурги використали тканини з ноги. Загалом шлях до одужання складався з численних процедур та втручань, кожне з яких вимагало витримки, часу й значних фізичних ресурсів.

Після тривалої нерухомості навіть можливість сісти без сторонньої підтримки давалася непросто. Коли медики вперше дозволили підвестися, організм Івана відреагував сильним запамороченням. 

Згодом з’явилися перші поїздки на кріслі-колісному та короткі виходи на свіже повітря. Тоді Маляренко усвідомив, що попереду ще довгий шлях відновлення: «Прибрав зі свого життя слова «допоможіть мені» і поставив на перше місце «я сам». Щось не виходило, щось падав чи розливав, але продовжував пробувати. Після поранення довелося заново вчитися навіть тримати предмети в руці. Було непросто, але  зрозумів: головне – ставити перед собою цілі й рухатися до них».

Вчився наново ходити та готувався до повернення на роботу 

Після завершення основного курсу лікування розпочався наступний етап відновлення – протезування. Вже в квітні 2024 року Іван повернувся до Запоріжжя та звернувся до центру «Сміливий крок», де йому виготовили перший протез. Спочатку це була тимчасова конструкція, однак чоловік дуже швидко зрозумів, що готовий до більш складного варіанту. 

Вже через короткий час він почав наполягати на встановленні механічного коліна – частини протеза, яка дає змогу згинати й розгинати ногу під час руху. Фахівці поставилися до цієї ідеї обережно, адже за високої ампутації керувати таким протезом значно складніше: людині потрібно заново вчитися тримати рівновагу, переносити вагу тіла та контролювати кожен крок. Втім, наполегливість і бажання ветерана якнайшвидше повернутися до активного життя переконали спеціалістів. 

«Коли поставили нове коліно, думав, що вже розумію, як ходити на протезі. Але виявилося, що з новим механізмом усе інакше: треба було заново вчитися рухатися, тримати рівновагу й довіряти нозі. Щовечора виходив на прогулянки, проходив великі відстані. Спочатку брав із собою милицю для підстраховки, а потім спеціально почав залишати її в палаті, бо зрозумів, що надто на неї покладаюся», – зазначає Іван.

Про центр протезування «Сміливий крок» ветеран говорить із великою вдячністю. Фахівці не працюють за єдиним шаблоном, а намагаються знайти індивідуальний підхід до кожної людини, адже навіть схожі травми потребують різних рішень: «Для них ми не пацієнти – ми частина сім’ї. Вони бачать людину, її проблему і працюють саме з нею».

Після проходження всіх необхідних комісій Маляренку встановили першу групу інвалідності. Однак найбільше його хвилювало інше – чи зможе він знову працювати з дітьми. Отримавши позитивну відповідь, одразу почав планувати повернення до навчального закладу. Після оформлення документів і завершення відпустки у січні 2025 року нову долучився до роботи в Козацькому ліцеї. Спершу обіймав посаду старшого вихователя, а нині працює соціальним педагогом: спілкується з учнями, допомагає їм адаптуватися до навчання, підтримує дітей у складних ситуаціях, взаємодіє з батьками та педагогами.

Показує власним прикладом, що після важкого поранення життя триває 

Після реабілітації Маляренко не відмовився від активності. Бере участь у ветеранських спортивних змаганнях, зокрема з плавання та багатоборства, пробує нові навантаження і продовжує працювати над собою.

Частину свого шляху чоловік показує у соцмережах. Такі відео робить не лише для себе: хоче, щоб інші військові після ампутацій бачили приклад і розуміли, що поранення не означає кінець активного життя.

У повсякденні самостійно пересувається містом, їздить на роботу на самокаті та керує автомобілем. Каже, що з автоматичною коробкою передач проблем майже немає, але може впоратися і з механікою. Нещодавно спробував кататися на велосипеді разом із гуртком туризму в ліцеї, хоча спершу сумнівався, чи вдасться це зробити на протезі.

Окрема частина його нинішнього життя – родина. Іван гуляє із сином і намагається залишатися активним батьком, хоча визнає: після поранення є речі, які стали складнішими або потребують обережності. Втім, не сприймає це як причину зупинятися.

Однією з найбільших проблем для людей з ампутаціями Маляренко називає недоступність міського простору: «Про безбар’єрність багато говорять, але поки що  цього не бачу. Іноді роблять пандус, а в кінці залишається високий бордюр. Тоді виникає питання: як людині самостійно ним скористатися?».

Не менш важливим, на його думку, залишається ставлення суспільства до тих, хто повернувся з фронту: «Мені самому місце в транспорті не потрібне. Але бачу інших хлопців і розумію, що підтримки та поваги стало менше. Люди мають відчувати, що їхні зусилля та втрати не були марними».

Військовим, які проходять шлях відновлення після поранень, Іван Маляренко радить не зупинятися та постійно шукати нові цілі: «Якщо зробив один крок – зроби два. Межі немає. Я не ставив перед собою мету сидіти вдома. Кінець ще далеко. Ще багато чого потрібно зробити».

Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Івана Маляренка

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди. 

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!