Люди, які прославили Запоріжжя: історії видатних постатей

Запоріжжя та Запорізький край пов’язані з іменами людей, які залишили помітний слід в історії, науці, культурі, медицині, спорті та освіті. Одні народилися тут, інші жили, працювали або саме в цьому місті зробили важливу частину своєї справи.

Серед них – меценати, науковці, конструктори, письменники, спортсмени й дослідники. Їхні імена сьогодні можна побачити у назвах вулиць, на меморіальних дошках, у музеях, наукових працях і спогадах.

У цьому матеріалі «Перший Запорізький» розповідає про видатних людей, чиї біографії пов’язані із Запоріжжям та які прославили місто далеко за його межами.

Фелікс Мовчановський, мер і меценат, який змінював Олександрівськ

Фелікс Мовчановський – один із міських голів, з іменем якого пов’язують розвиток старого Олександрівська, як раніше називалося Запоріжжя. Народився у 1852 році в Харкові, але згодом переїхав до Олександрівська, де заснував підприємство з переробки та торгівлі деревиною. За кілька років бізнес зробив його одним із найзаможніших мешканців міста.

Мовчановський займався не лише підприємництвом, а й благодійністю. Зокрема, передав місту кам’яний будинок, де розмістили повітове земство. Завдяки активній громадській роботі та репутації мецената у 1901 році його обрали міським головою.

За його каденції Олександрівськ почав активно змінюватися. У місті поклали бруківку, вдосконалили водогін і водонапірні вежі, збудували банк, жіночу гімназію, нову скотобійню та першу електростанцію. Також за підтримки Мовчановського поблизу міста відкрили школу для дітей з порушенням слуху.

У 1911 році навколо Мовчановського спалахнув скандал через звинувачення у привласненні благодійних коштів. Після арешту залишив місто, але у 1916 році повернувся до Олександрівська і знову переміг на виборах. Після Першої світової війни Мовчановський помер під час епідемії тифу.

Сьогодні в Запоріжжі є вулиця, названа на його честь, а також пам’ятний знак. Мовчановського згадують як мецената і міського голову, який допоміг модернізувати Олександрівськ.

Володимир Хавкін, науковець, який створив вакцини проти холери та чуми

Володимир Хавкін – бактеріолог світового рівня, чия біографія пов’язана із Запорізьким краєм. Народився у 1860 році в Одесі, але згодом його родина переїхала до Бердянська, де майбутній науковець закінчив єврейську школу та гімназію.

Під час навчання Хавкін захопився біологією і багато часу проводив у лабораторії. Згодом він переїхав до Швейцарії, працював в університеті Лозанни, а пізніше долучився до роботи під керівництвом Іллі Мечникова.

Одним із головних досягнень Хавкіна стала протихолерна вакцина. Її спершу випробував на собі, а згодом застосував під час епідемії холери в Індії. Попри недовіру місцевих жителів і погрози, науковцю вдалося вакцинувати десятки тисяч людей.

Коли в Індії спалахнула бубонна чума, Хавкін створив і перші зразки вакцини проти цієї хвороби. Її також випробував на собі, після чого почалися масові щеплення.

Робота Хавкіна врятувала тисячі життів і принесла йому світове визнання. Останні роки провів у Європі та помер 28 жовтня 1930 року в Лозанні. Його науковий архів нині зберігається в Єрусалимі.

Олександр Цфасман, уродженець Олександрівська і один із піонерів джазу

Олександр Цфасман – композитор, піаніст і один із піонерів джазу, який народився в Олександрівську, як раніше називалося Запоріжжя. Його дитинство минуло в районі сучасних вулиць Соборної та Троїцької.

Родина Цфасмана жила в будинку, де працювала платна бібліотека. Там хлопець багато читав, цікавився біографіями відомих людей і поступово формував свій світогляд. Любов до музики йому також передав батько, який грав на скрипці.

Згодом здобув фахову музичну освіту і відкрив для себе джаз. Після навчання створив один із перших джазових ансамблів, а з часом став відомим композитором, виконавцем і керівником музичних колективів.

Писав музику для фільмів і мультфільмів, виступав та багато зробив для популяризації джазу. 

Олександр Цфасман помер 20 лютого 1971 року. У 2020 році в Запоріжжі на будівлі, де він зростав, з’явився мурал із його портретом.

Яків Новицький, дослідник Хортиці та історик Запорізького краю

Яків Новицький – історик, археолог, етнограф, фольклорист і педагог, який багато років досліджував Запорізький край. Народився 24 жовтня 1847 року в селі Аули на Катеринославщині.

У 1869-1877 роках Новицький працював учителем у школах Олександрівського повіту. Паралельно проводив археологічні розвідки, збирав фольклор і залучав учнів до вивчення місцевої історії.

Значну частину своїх праць написав саме в Запоріжжі. Через інтерес до української історії та культури Новицького звільнили з посади вчителя – офіційною причиною назвали «поширення українофільських тенденцій».

Після цього певний час працював у Чернігові, але згодом повернувся до Олександрівська. Протягом десятиліть Новицький досліджував Хортицю, Великий Луг і місця, пов’язані із Запорозькими Січами.

За роки роботи розкопав понад 100 курганів, створив детальну карту Хортиці та зібрав велику колекцію артефактів козацької доби. Пізніше ці матеріали стали важливими для інших дослідників історії краю.

Після перейменування Олександрівська на Запоріжжя Новицький долучився до створення краєзнавчого музею і в перші роки очолював його. У 1924 році його обрали членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук.

Яків Новицький помер у травні 1925 року. Сьогодні в Запоріжжі є вулиця, названа на його честь, а також премія і наукове товариство його імені.

Олександр Івченко, конструктор авіадвигунів світового рівня

Олександр Івченко – інженер і конструктор, ім’я якого стало символом запорізького авіабудування. Народився 23 листопада 1903 року у Великому Токмаку, нині – місто Токмак Запорізької області.

З дитинства Івченко любив майструвати, а вже у 17 років почав працювати на місцевому заводі. Згодом здобув освіту в механіко-машинобудівному інституті, а після навчання повернувся до Запоріжжя і почав працювати на заводі імені Баранова, нині відомому як «Мотор Січ».

Там Івченко займався складанням, випробуванням і вдосконаленням авіаційних двигунів. Під час Другої світової війни очолював серійно-конструкторське бюро, під керівництвом якого виготовили десятки тисяч двигунів для військових літаків.

Після війни в Запоріжжі створили дослідно-конструкторське бюро, яке згодом стало машинобудівним конструкторським бюро «Прогрес» імені Олександра Івченка. Він очолював його до своєї смерті у 1968 році.

Саме завдяки роботі Івченка та його команди Запоріжжя стало одним із важливих центрів авіаційного двигунобудування. Запорізькі двигуни використовували, зокрема, у літаках конструкторського бюро Олега Антонова.

Павло Михайлов, ректор, який розвивав технічну освіту Запоріжжя

Павло Михайлов – науковець і педагог, який багато зробив для розвитку технічної освіти в Запоріжжі. Хоча народився не в місті, саме із Запоріжжям пов’язана важлива частина його життя та роботи.

З юних років Михайлов працював на різних робітничих посадах, а згодом став креслярем і конструктором. Після навчання за спеціальністю авіамоторобудування викладав у закладах вищої освіти та займався науковою роботою.

Згодом Павло Михайлов очолив Запорізький машинобудівний інститут, нині – Національний університет «Запорізька політехніка». Також завідував профільною кафедрою та долучився до розвитку інженерної освіти в місті.

Михайлов жив у Запоріжжі до 1978 року. Його пам’ять увічнили меморіальними дошками, а його ім’ям назвали кафедру й лабораторію університету. У 2012 році Павлу Михайлову посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Запоріжжя».

Яків Пункін, олімпійський чемпіон, який пережив війну і полон

Яків Пункін – один із найвідоміших спортсменів в історії Запоріжжя та перший олімпійський чемпіон серед українських борців. Народився 8 грудня 1921 року в Запоріжжі, тут виріс і почав займатися боротьбою.

Змалку Пункін тренувався у секції французької, нині греко-римської, боротьби. Уже в юності перемагав на змаганнях, працював токарем на заводі імені Баранова, нині – «Мотор Січ», і поступово ставав відомим у спортивному середовищі.

Під час Другої світової війни спортсмен потрапив у полон і близько чотирьох років провів у концтаборах. Після звільнення повернувся до спорту та здобув низку перемог: п’ять разів ставав чемпіоном СРСР і двічі перемагав на Всесвітніх фестивалях молоді і студентів.

Найбільший успіх прийшов у 1952 році на Олімпійських іграх у Гельсінкі. Там Яків Пункін здобув золоту медаль з греко-римської боротьби в напівлегкій вазі.

Після завершення спортивної кар’єри працював тренером і готував молодих борців. Яків Пункін помер 12 жовтня 1994 року та похований у Запоріжжі.

Сьогодні його ім’я зберігають у міському просторі: у Запоріжжі є вулиця Якова Пункіна, у Парку трудової слави встановили його бронзову скульптуру, а борців і тренерів відзначають медаллю його імені.

Олександр Гусаков, лікар, який створив запорізьку школу отохірургії

Олександр Гусаков – український отоларинголог, професор і засновник запорізької школи отохірургії. Його робота була пов’язана з лікуванням складних захворювань вуха та відновленням слуху.

У 1961 році закінчив Харківський медичний інститут, після чого працював лікарем. З 1972 року професійна діяльність Гусакова була пов’язана із Запоріжжям та Запорізькою медичною академією, де згодом очолив кафедру оториноларингології.

Найбільший внесок науковець зробив у розвиток хірургічного лікування захворювань вуха. У 1986 році на базі Запорізької обласної клінічної лікарні заснував Центр мікрохірургії вуха, який став одним із провідних спеціалізованих медичних центрів України.

Гусаков розробив і впровадив методику «закритої хірургії середнього вуха», а також створив набір мікроінструментів для слуховідновлювальних операцій. Завдяки його роботі тисячі пацієнтів отримали шанс на відновлення слуху, а Запоріжжя стало важливим центром лікування захворювань органів слуху.

Олександр Гусаков помер 1 листопада 2020 року.

Володимир Войнович, письменник-дисидент, чия юність минула в Запоріжжі

Володимир Войнович – письменник, драматург і один із найвідоміших сатириків другої половини ХХ століття. Народився 26 вересня 1932 року в Сталінабаді, нині Душанбе, а коли йому було п’ять років, родина переїхала до Запоріжжя.

Саме тут минули його дитинство та юність. Спочатку Войнович працював пастухом, після ремісничого училища – на будівництві, а під час служби в армії почав писати.

Популярність йому принесли «Пісня космонавтів» і літературні твори. Найвідомішим став сатиричний роман про солдата Івана Чонкіна, у якому Войнович висміював абсурдність радянської системи.

Письменник підтримував дисидентів і правозахисників, через що зазнав переслідувань. Його виключили зі Спілки письменників СРСР, а згодом позбавили радянського громадянства.

Значну частину життя Войнович провів в еміграції, однак не припиняв писати й виступати на захист свободи слова. В останні роки він засуджував агресію проти України та підтримував українських політв’язнів, зокрема Надію Савченко й Олега Сенцова.

Володимир Войнович помер 28 липня 2018 року. Його пам’ятають як автора, який через сатиру говорив про несвободу, страх і абсурд тоталітарної системи.

Віктор Чабаненко, мовознавець, який розвивав українську філологію в Запоріжжі

Віктор Чабаненко – український мовознавець, науковець і педагог, який багато років працював у Запоріжжі та зробив вагомий внесок у розвиток української філології.

Народився 12 вересня 1937 року в селі Єлизаветівка Мелітопольського району. З 1959 року його життя було пов’язане із Запорізьким педагогічним інститутом, нині – Запорізьким національним університетом.

У виші Чабаненко пройшов шлях від аспіранта кафедри української мови до завідувача кафедри та декана філологічного факультету. За роки роботи опублікував понад 500 наукових праць, зокрема монографії, словники, статті та дослідження.

Науковець розвивав українське мовознавство в Запоріжжі, сформував власну наукову школу та підготував покоління філологів. Його праці важливі для дослідження мовної специфіки Півдня України.

Віктор Чабаненко помер 9 грудня 2014 року. Згодом на корпусі Запорізького національного університету відкрили меморіальну дошку на його честь. Також у Запоріжжі є вулиця Академіка Чабаненка.

***

Історія Запоріжжя складається не лише з подій, будівель і дат. Її творили люди – ті, хто розвивав місто, досліджував його минуле, навчав, лікував, створював техніку, писав книжки та здобував перемоги.

Їхні біографії різні, але кожна з них по-своєму пов’язана із Запорізьким краєм. Саме через такі історії місто відкривається глибше – як простір науки, культури, спорту, освіти та людської пам’яті.

Текст – Дмитрій Саєнко

Читайте також:

Назад у минуле: якими були легендарні кафе радянського Запоріжжя

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!