Після евакуації з Оріхова почала все спочатку: історія тренерки Анни Карсакової
Анна Карсакова родом з Оріхова. До повномасштабного вторгнення вона працювала у місцевій школі та будинку культури, проводила фітнес і танцювальні тренування й планувала відкрити власну залу. У 2022 році ці плани довелося відкласти, а наприкінці квітня – залишити рідне місто через обстріли.
У Запоріжжі Анна спочатку погодинно орендувала зал для тренувань. Першими її клієнтками стали дві жінки, які також виїхали з Оріхова. Згодом тренерка набрала нові групи, повернулася до персональних занять і вирішила здійснити давню мрію про власну студію. Однак через п’ять місяців її довелося закрити через високу орендну плату, скорочення кількості відвідувачів та загрозу обстрілів. Анна швидко знайшла інше приміщення й продовжила проводити тренування.
Як Анна Карсакова починала життя спочатку після виїзду з Оріхова, чому закрила першу студію у Запоріжжі та що допомагає їй продовжувати свою справу під час війни – у матеріалі «Першого Запорізького».
Ще до вторгнення планувала відкрити власний простір в Оріхові
Анна Карсакова народилася в Оріхові. Вивчала економіку підприємства та маркетинг, а пізніше здобула фах хореографині у Бердянському державному педагогічному університеті.
Займатися танцями почала у вісім років. Через проблеми зі спиною лікарі порадили плавання або хореографію. Басейну в місті не було, тож дівчинку відвели до зразковий аматорського хореографічного ансамблю «Веселкові барви». Саме там вона зрозуміла, що хоче пов’язати майбутнє зі сценою. Важливою людиною для неї стала керівниця колективу Власенко Людмила Олександрівна, на яку дівчина рівнялася з дитинства.
Одразу після школи вступити на омріяну спеціальність не вдалося. Анна росла з мамою, а батька втратила у 13 років, тому родина обирала дешевший варіант навчання. Спочатку закінчила технікум, потім навчалася на маркетолога, а у 20 років усе ж вступила на хореографію. Водночас опановувала роботу фітнес-інструкторки.
У 2018 році знайомі танцівники запропонували їй приєднатися до шоу-балету в Туреччині. Контракт тривав близько року. Навантаження було складним: за словами Анни, саме тоді вона травмувала коліно та спину. У 2019-му дівчина повернулася додому.
В Оріхові поєднувала одразу кілька занять. Була балетмейстеркою у будинку культури, згодом стала педагогинею-організаторкою в школі, де сама колись навчалася, та вела гурток для дітей.
У місцевому тренажерному залі також набрала фітнес-групу. Спочатку не була впевнена, скільки людей приходитиме, тому замість фіксованої оренди домовилася віддавати власникам половину заробітку. Охочих виявилося більше, ніж очікувала. Іноді невеликого залу вже не вистачало для всіх, хто приходив на заняття.
Наприкінці 2021 року з’явилася думка про окреме приміщення. Про власну студію , де можна було б поєднати фітнес, танцювальні заняття та інші напрямки, Анна мріяла ще з дитинства.
Разом із своїм тодішнім чоловіком вона придивилася до колишнього весільного салону з панорамними вікнами. Подружжя хотіло орендувати його, придбати необхідний інвентар і працювати там удвох.
Анна вже рахувала витрати та поспішала укласти договір, але чоловік переконав зачекати й спочатку відкласти більше грошей. Згодом виявилося, що це рішення було вдалим: «Я була безмежно рада, що не поспішила. Бо в перші місяці війни у ту будівлю було пряме влучання. Ми б просто втратили все».
Після обстрілу за дві години зібрала речі та виїхала з Оріхова
24 лютого 2022 року Анна зустріла вдома. Напередодні через сильний біль у спині вона майже не могла рухатися, тому перші новини про вторгнення читала, лежачи в ліжку.
У самому Оріхові тоді ще було відносно тихо. За кілька днів їй стало краще, і подружжя перебралося до мами ближче до центру. Поряд із будинком сусіди залишили ключі від укриття, яким можна було користуватися під час небезпеки.
Звичної роботи майже не залишилося, тож жінка разом з іншими містянами почала допомагати військовим і переселенцям. У школі готували їжу, збирали одяг та постільну білизну, підтримували людей, які жили у підвалі. Харчі також розвозили підрозділам у районі.
Згодом обстріли почали посилюватися. 30 квітня Анна з чоловіком збиралися піти до магазину, а дорогою допомогти мамі погодувати тварин, яких залишили сусіди. Саме тоді почався обстріл: «Над головами полетіли ракети. Ми їх бачили. Мама злякалася і просто завмерла. Повернулися в укриття, а після цього чоловік сказав: «Все, через дві години виїжджаємо»».
Збиралися поспіхом – взяли найнеобхідніше. Мати їхати відмовилася. Не хотіла залишати будинок, господарство й тварин сусідів, які вже виїхали. Разом із другом подружжя вирушило до Запоріжжя.
Перші три дні вони провели у порожній квартирі знайомої. Довше залишитися не вдалося, тому переїхали до друга, але невдовзі знову постало питання, де жити.
Тоді Анна написала у соцмережах, що їм потрібне житло. На допис відгукнулася знайома, а ввечері тренерці зателефонувала жінка з Канади, з якою вона раніше не спілкувалася. Вона назвала адресу квартири у Запоріжжі та сказала, що вранці їм передадуть ключі: «Ми взагалі не розуміли, хто ці люди. Вони нас не знали, ми їх не знали. Але погодилися, поїхали. І я досі живу в цій квартирі».
До осені 2022 рокувона ще їздила до рідного міста: привозила ліки, забирала вцілілі речі та техніку. З кожним разом дорога ставала складнішою, а частину шляху доводилося проходити пішки під обстрілами.
У жовтні у мами виникли проблеми зі здоров’ям і знадобилася операція. Після лікування донька відправила її до Болгарії, де діяла програма для українських переселенців. Там жінка прожила близько двох років, а потім повернулася. Зараз вона мешкає у житлі, яке Оріхівська громада надала переселенцям.
Родинний будинок не вцілів. Нещодавно знайомі військові змогли знайти його за геолокацією: «Там пряме влучання. Замість будинку залишилася вирва».
Зруйнована й квартира, де вона мешкала до вторгнення. Через помилки у старих документах родина поки не може оформити компенсацію за втрачене майно. Тепер вони звертаються по юридичну допомогу та готуються до суду.
Після переїзду починала з нуля, а згодом наважилася відкрити студію
Перші місяці після виїзду Анна називає одним із найважчих періодів свого життя. В Оріхові в неї вже були постійні клієнти, кілька робіт і своє житло. Після переїзду все довелося будувати заново: «Я взагалі стійка й оптимістична людина. Але той період, коли ми приїхали й не розуміли, що робити далі, дуже мене зламав».
Спочатку погодинно орендувала зал неподалік площі Вернадського. На перші тренування прийшли дві дівчини з Оріхова, які також переїхали до обласного центру. Одне заняття коштувало 70 гривень з людини, тоді як за годину оренди потрібно було заплатити 100. У підсумку після зустрічі з двома клієнтками залишалося 40 гривень.
Згодом вона надрукувала оголошення, і до груп почали долучатися місцеві. Проте перший рік усе одно залишався фінансово складним.
Поступово клієнтів ставало більше. Чоловік знайшов роботу, а вона набирала групи, проводила персональні тренування у спортзалі та продовжувала навчатися: «В Оріхові того багажу, який у мене був, вистачало. У Запоріжжі зрозуміла, що знань мало і треба вдосконалюватися. Як тільки з’являлися зайві хоча б 500 гривень, намагалася пройти якесь навчання».
Через кілька років людей стало настільки багато, що місця у залі знову почало бракувати. Тоді один із друзів, який знав про її давню мрію, запропонував усе ж спробувати відкрити свою студію. Він допоміг із дизайном і розрахунками.
Навесні Анна знайшла приміщення у житловому комплексі за цирком. Воно вже було пристосоване для тренувань, тому приблизно за тиждень вона вирішила почати працювати там.
Однак ця спроба тривала лише п’ять місяців. Оренда була дорогою, а доходів не вистачало, щоб покрити всі витрати. Через посилення обстрілів частина клієнтів виїхала, інші почали рідше приходити.
Закрити студію Анна вирішила після того, як знайомі військові попередили про небезпеку для району, де вона працювала: «Я п’ять днів не могла спати. Постійно думала про те, що може статися зі студією. Дівчата теж говорили, що бояться туди ходити. Зрозуміла, що далі так не зможу».
За день вивезла свої речі, а вже наступного вирушила до Івано-Франківська на навчання до тренера, за роботою якого давно стежила.
Ще до цього Анна випадково побачила оголошення про оренду танцювального залу в бізнес-центрі «Форум» на Фестивальній. Тоді просто зберегла його, не думаючи, що воно знадобиться вже за кілька днів.
З власницею вдалося швидко домовитися. Після повернення з Івано-Франківська знадобилося ще кілька днів, щоб підготувати зал, після чого групи знову зібралися на тренування.
Зібрала навколо тренувань спільноту, де жінки підтримують одна одну
Нині Анна веде заняття самостійно. На групові тренування до неї ходять близько 30 людей, окремо є персональні клієнти у тренажерному залі.
Анна проводить як фітнес-тренування, так і танцювальні заняття. Серед спортивних напрямів – силові та функціональні вправи, заняття зі степ-платформами, розтяжка й індивідуальна фізична підготовка. Окремо тренерка викладає танцювальний степ і латину на підборах.
Навантаження підбирає під конкретний запит і стан людини. Серед клієнтів є не лише жінки, а й чоловіки, зокрема ті, хто повертається до фізичної активності після травм або операцій.
Для самої Анни зал давно став чимось більшим, ніж місце для фізичних вправ. Навколо занять сформувалося своє коло людей. Вони разом п’ють каву, відзначають свята, дивляться фільми та підтримують одна одну у складні моменти.
Після російських ударів були випадки, коли дівчата приймали у себе вдома інших учасниць разом із їхніми родинами: «Для багатьох це моральний порятунок. Якщо сьогодні ти не можеш тренуватися на повну, то просто прийшла – і вже молодець. Я завжди намагаюся будувати групу як родину».
Дехто познайомився саме тут, а згодом ці знайомства переросли у дружбу: «Є фраза «жінка жінці – дім». Для мене вона справді працює. Ніхто не зрозуміє нас так, як ми можемо зрозуміти одна одну».
Окрім фітнесу й танців, близько двох років Анна веде гру «Мафія». Любов до сцени та спілкування з аудиторією, за її словами, залишилася ще з часів роботи у будинку культури.
Навіть свої заняття вона іноді жартома називає частково стендапом: поки учасниці виконують знайомі вправи, може розповідати історії з життя, жартувати й підтримувати розмову.
Своєю опорою називає людей поруч, а домом – Оріхів
Після закриття першої студії, яка пропрацювала лише п’ять місяців, Анна почала обережніше ставитися до довгострокових планів. Хоча тренерці швидко вдалося знайти інше приміщення та продовжити заняття, фінансові труднощі й постійна загроза обстрілів змусили її переглянути підхід до розвитку власної справи.
Наразі хоче поступово докуповувати інвентар, оновлювати програми та набирати нові групи. Частину обладнання придбала сама, дещо принесли учасниці занять: «Я боюся знову розчаруватися через те, що щось не вдалося. Тому зараз більше планую короткими відрізками. Але десь у глибині душі все одно хочеться повернутися до ідеї власного простору – щоб це була моя студія, у моїх кольорах, під моїм ім’ям».
Тим, хто через війну втратив звичне життя й не розуміє, як рухатися далі, Анна Карсакова не радить просто «взяти себе в руки»: «Якщо ти лежиш і знищений морально та фізично, то взяти себе в руки нереально. Треба знайти своїх людей. Уся моя сила, про яку говорять друзі, – вона в людях, які мене оточують».
Попри кілька років у Запоріжжі, місцем, куди Анна хотіла б повернутися, залишається Оріхів: «Це окремий куточок у моєму серці. Досі хочу там жити. Воно було крутим містом, і я впевнена, що ще буде таким. Його відбудують рано чи пізно, і ми все одно туди повернемося».
Запоріжжя таким самим рідним не стало. Їй складно звикнути до великого промислового міста, шуму та іншого ритму. Водночас район Фестивальної, де вона мешкає й працює, вже став близьким. Саме тут після виїзду з Оріхова вдалося почати заново, знайти роботу та зібрати навколо себе нове коло людей: «Я безмежно вдячна Запоріжжю, що маю змогу тут жити й продовжувати щось робити. Треба жити своє життя. Військові воюють саме за те, щоб ми жили далі».
Текст – Анастасія Гавриш, фото з архіву Анни Карсакової
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!