Після роботи в шахті опанувала б’юті-сферу: як переселенка Анжела Краснюк розвиває власну справу у Запоріжжі 

До повномасштабної війни Анжела Краснюк працювала на залізорудній шахті у Василівському районі Запорізької області. Після початку вторгнення вона разом із чоловіком і трьома дітьми майже два місяці прожила в окупації, а у квітні 2022 року родина виїхала до Запоріжжя.

У новому місті жінка опанувала кілька напрямків у б’юті-сфері, почала приймати клієнтів та розвивати власну справу. Упродовж 2024-2026 років дев’ять грантових програм допомогли їй пройти навчання та придбати обладнання.

Як Анжела Краснюк змінила роботу в шахті на б’юті-сферу – у матеріалі «Першого Запорізького».

Починала прибиральницею на шахті, а згодом працювала під землею на глибині 940 метрів 

Анжела Краснюк народилася та виросла в одному із сіл Василівського району Запорізької області. Після школи вийшла заміж, а у 2008 році влаштувалася на місцеву залізорудну шахту.

«У нас особливо більше нічого не було: школи, магазини. А працювати на шахті вважалося перспективно, наче в тебе крута робота», – згадує вона.

Починала прибиральницею, а згодом опанувала професію сигналістки. На поверхні вона приймала умовні сигнали від шахтарів і передавала їх машиністці, яка керувала підйомною установкою.

Пізніше стала машиністкою конвеєра – стежила за обладнанням, яким транспортували руду. Цей період згадує як один із найважчих фізично: «У прямому сенсі брала лопату і кидала руду».

У 2019 році перейшла під землю сигналісткою, а через рік вивчилася на машиністку підйомної установки – керувала механізмом, який забезпечував спуск і підйом людей та вантажів у шахті.

Спускатися доводилося на глибину близько 940 метрів. Перший такий досвід вона пам’ятає досі: «Лячно було. Перший раз спускалася із закритими очима. Нічого не зрозуміла».

Якщо біля конвеєра основним випробуванням було фізичне навантаження, то під землею – складні умови та велика відповідальність. «Найменша наша помилка могла призвести до дуже тяжких наслідків», – каже Анжела.

Багаторічна праця на шахті позначилася на здоров’ї: з’явилися проблеми зі спиною, тиском і зором. Водночас про кардинальну зміну сфери діяльності вона тоді навіть не думала: «Ніколи не задумувалася, що може так статися і я повністю зміню професію та напрямок роботи».

Майже два місяці прожила в окупації та за годину зібрала речі для виїзду

Початок повномасштабного вторгнення Анжела разом із чоловіком і трьома дітьми зустріла вдома. Невдовзі населений пункт опинився в окупації.

Родина залишалася там майже два місяці. За цей час навіть звичайні побутові речі стали проблемою. Зокрема, хліб до села могли привозити лише раз на день, а людям доводилося вистоювати за ним черги.

Деякий час подружжя вагалося, чи потрібно виїжджати. Остаточне рішення ухвалили одного вечора: «Вночі поговорили з чоловіком і вирішили, що треба їхати. За годину зібрали речі і зранку вже виїхали».

25 квітня 2022 року сім’я вирушила власним автомобілем. Через Василівку на той момент проїхати вже не могли, тому їхали через Токмак, Пологи та Оріхів: «Нам пощастило. Коли ми їхали, було тихо, дякувати Богу. А як тільки проїхали, там почалися обстріли та бої».

Родина приїхала до Запоріжжя. Перші три дні вони жили у дядька Анжели, потім певний час – у квартирі брата її чоловіка. Окреме орендоване житло вдалося знайти у серпні.

Звикнути до нових умов було непросто. Після двох місяців окупації незвичним став навіть контраст між селом і великим містом, де продовжувалося активне життя.

Стабільного заробітку родина не мала, а потрібно було забезпечувати трьох дітей: «Стояла в чергах по гуманітарну допомогу і плакала, що дожилася до того, що змушена чекати, аби хтось щось безкоштовно дав. Звикла всього досягати сама і ніколи не сподівалася на чужу допомогу».

Після переїзду змінила професію та почала працювати у б’юті-сфері 

Після переїзду Анжела взялася шукати нову справу. Довго залишатися без роботи, зізнається, було важко: «Без роботи вже лізла на стіни. Я так не звикла».

У 2022 році до Запоріжжя з-за кордону повернулася її тітка, яка працювала у б’юті-сфері. Вона запропонувала племінниці опанувати воскову та лазерну депіляцію.

Після курсів Анжела приєдналася до роботи в її студії та стала приймати перших клієнтів. «Вона мені дала перший поштовх. З цього почалася моя кар’єра у б’юті-сфері».

Згодом зацікавилася косметологією. Причиною стали проблеми зі шкірою у старшого сина, якому на той момент було 16 років. Через підліткові висипання жінка вирішила самостійно розібратися у догляді за шкірою.

«Грошей на косметолога в мене не було, але я почала вникати у це питання, навчатися, вкладати гроші в якусь апаратуру», – розповідає майстриня.

У 2023 році Анжела здобула знання з косметології, поступово придбала перше обладнання та додала до депіляції нові процедури для догляду за шкірою обличчя й тіла.

Вже в 2024 році студію закрили через невелику кількість відвідувачів, тож довелося шукати іншу локацію.

Зараз разом зі знайомими б’юті-майстринями орендує спільне приміщення. Для косметологічних процедур має окремий кабінет, а манікюр і педикюр робить в іншій кімнаті.

Отримала дев’ять грантів на навчання та обладнання

Паралельно з роботою Анжела постійно підвищувала кваліфікацію. Частину курсів оплачувала самостійно, інші вдалося пройти завдяки грантовим програмам.

Першою такою можливістю скористалася у червні 2024 року за підтримки DRC. Організація виділила 20 тисяч гривень на курс з електроепіляції – видалення волосся за допомогою електричного імпульсу, – а ще 15 тисяч гривень пішли на придбання спеціального апарата.

Восени того ж року благодійна організація «Dorcas» профінансувала підготовку за напрямком візажу та оформлення брів.

Особливо насиченим став 2025 рік: тоді Анжела долучилася одразу до шести грантових програм, які допомогли і з професійним розвитком, і з обладнанням.

У квітні в межах проєкту «ФОРСАЖ» організація «Укрпростір» надала 28 тисяч гривень на опанування перманентного макіяжу – процедури, під час якої пігмент вводять у верхні шари шкіри для корекції форми та кольору брів, губ чи повік.

Наступного місяця 26 тисяч гривень від благодійної організації «Омріяна країна» Анжела спрямувала на підвищення кваліфікації з апаратної та естетичної косметології. Йдеться про доглядові процедури для обличчя й тіла як із використанням спеціального обладнання, так і без нього.

У червні завдяки організації «Жіночий простір» у кабінеті з’явилися апарати для мікрострумової терапії та міостимуляції, а також сухожарова шафа. Мікроструми використовують для догляду за шкірою за допомогою слабких електричних імпульсів, міостимуляцію – для впливу на м’язи, а сухожар потрібен для стерилізації інструментів.

Восени Анжела знову долучилася до проєкту «ФОРСАЖ». Цього разу «Укрпростір» надав обладнання для перманентного макіяжу, кушетку та лампу.

У жовтні благодійна організація «100% життя» передала апарат для процедур з корекції фігури та меблі для робочого місця.

Вже у листопаді завдяки організації «Жінки» вона опанувала ще один напрямок – манікюр і педикюр.

Розвивати його Анжела продовжила й у 2026 році. У травні «Карітас» надав необхідне обладнання та меблі для роботи.

«Якби не грантові програми, я не знаю, що б у мене зараз було», – говорить жінка.

Вона переконана: для успішної заявки насамперед потрібно чітко розуміти свою мету, потреби та подальші кроки: «Не просто чогось хотіти, а прямо малювати перед очима картинку, що ти цього хочеш. Треба розписати, що для цього потрібно і що в тебе вже є. Найважливіше – гарно скласти бізнес-план».

Розширила перелік послуг і почала навчати інших 

Нині займається Анжела лазерною, восковою та електроепіляцією, косметологією, а також робить манікюр і педикюр.

Серед процедур для обличчя й тіла – чистки, масажі, обгортання, мікрострумова терапія та кріотерапія. Мікроструми передбачають вплив на шкіру слабкими електричними імпульсами, а кріотерапія – холодом.

За день майстриня може прийняти від однієї до чотирьох людей. Дехто поєднує одразу кілька послуг. Наприклад, одна з постійних відвідувачок – військовослужбовиця, яка через зайнятість виділяє для цього окремий день: «Вона приходить і знаходиться в мене цілий день. Ми робимо все: від лазерної епіляції до манікюру, педикюру та оформлення брів».

Згодом Анжела почала ділитися досвідом з іншими та проводити курси з лазерної й електроепіляції. Перші учениці вже пройшли таку підготовку.

Розвивати справу у прифронтовому Запоріжжі непросто. Частина відвідувачів виїхала з міста: «Люди розставляють пріоритети не на користь б’юті-процедур, а фінансово вкладаються у більш необхідні речі».

Мріє відкрити власний салон і створити нові робочі місця

Одна з головних цілей Анжели – відкрити власний салон. У перспективі хоче не лише розширювати справу, а й створити робочі місця для інших майстрів.

Найближчий крок – придбання лазерного обладнання. Поки що майстриня користується орендованим, адже така техніка коштує дорого. Самостійно профінансувати покупку вона наразі не може, тому продовжує шукати грантові програми.

Після вимушеного переїзду їй довелося залишити звичну професію, опанувати новий напрямок, сформувати клієнтську базу та поступово зібрати необхідне для роботи обладнання.

Людям, які через війну також втратили звичне життя й змушені починати все спочатку, Анжела Краснюк радить не відмовлятися від своїх планів: «Не опускати руки, вірити в майбутнє, мати ціль і йти до неї».

Текст – Анастасія Гавриш, фото з архіву Анжели Краснюк

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди. 

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!