Не опустила руки: як лікарка Юлія Мирошниченко з Веселого відновила власну справу в Запоріжжі
До повномасштабного вторгнення Юлія Мирошниченко мала успішну лікарську практику та власний медичний кабінет у селищі Веселе Мелітопольського району.
Війна змусила її залишити дім, пацієнтів і налагоджене життя. Проте після переїзду до Запоріжжя вона не опустила руки.
Спочатку як волонтерка безкоштовно консультувала переселенців, які так само, як і вона, втратили свої домівки. Згодом наважилася знову відкрити власну медичну практику, а у 2025 році завдяки державному гранту змогла її розширити.
Сьогодні Юлія Мирошниченко приймає маленьких пацієнтів із різних районів Запоріжжя, розвиває свою справу й не планує зупинятися. Своєю історією вона поділилася з «Першим Запорізьким».
Улюблена професія та життя, яке будували роками
Медицина була для Юлії Мирошниченко мрією ще зі шкільних років. Після закінчення Запорізького державного медичного університету у 2006 році її направили до селища Веселе, де вона розпочала свій професійний шлях.
Спочатку Юлія працювала лікаркою-педіатром, а згодом стала заступницею головного лікаря та медичною директоркою, поєднуючи адміністративну роботу з прийомом маленьких пацієнтів. Її чоловік також працював у місцевій лікарні анестезіологом.
Згодом родина на певний час переїхала до США. Там народилася їхня донька, однак життя за кордоном виявилося непростим, тож через два з половиною роки подружжя повернулося до Веселого.
Після повернення обоє знову почали працювати в місцевій лікарні. У 2019 році Юлія зареєструвалася як фізична особа-підприємець і відкрила невеликий приватний медичний кабінет. Спочатку вона поєднувала власну практику з роботою в державній лікарні, але вже за два роки вирішила повністю присвятити себе приватній медицині.
«Я побачила, що в приватній практиці працювати краще. Я сама можу створювати умови, вирішувати, як обслуговувати пацієнтів, і надавати більш якісні послуги», – розповідає вона.
У серпні 2021 року її кабінет був був повністю обладнаднаним необхідною технікою та меблями.
«У мене вже все було закуплено, все, що потрібно для роботи. І багато пацієнтів до мене зверталися. Це були дуже гарні умови роботи й достойна оплата праці», – говорить лікарка.
Здавалося, попереду на Юлію чекали лише розвиток власної справи та нові професійні можливості. Проте вже за кілька місяців повномасштабна війна змусила родину залишити все, що вони будували роками.
Волонтерство стало першим кроком до нового життя
24 лютого 2022 року родина зрозуміла, що залишатися вдома небезпечно. Уже наступного дня Юлія разом із чоловіком і донькою виїхала з Веселого – ще до того, як селище опинилося під російською окупацією.
Перед від’їздом вона домовилася з колегою, щоб той тимчасово приймав її маленьких пацієнтів. Як і багато українців у перші дні повномасштабної війни, родина була переконана, що їде ненадовго.
«Зараз поїдемо на пару тижнів і повернемося», – так тоді думали всі, пригадує Юлія.
Спочатку вони зупинилися у друзів на Кіровоградщині, потім ненадовго переїхали на захід України, а згодом оселилися у Запоріжжі.
Юлія, як і тисячі інших переселенців, залишилася без роботи, без дому та без чіткого розуміння, що робити далі. Водночас саме тоді вона усвідомила, що її професія потрібна людям як ніколи.
Коли у Запоріжжі запрацював центр допомоги мелітопольцям «Саме тут», лікарка долучилася до команди волонтерів та майже два роки безоплатно консультувала переселенців.
«Я хотіла підтримати наших людей. Вони не знали, куди звертатися у Запоріжжі. А коли поруч твій лікар, якого знаєш і якому довіряєш, набагато легше», – каже Юлія.
Почати з нуля і знову повірити у власну справу
Наприкінці 2023 року Юлія Мирошниченко почала замислюватися над відновленням приватної медичної практики.
Разом із колегою, сімейним лікарем Яковом Тоцьким, який також виїхав із Веселого, вони вирішили відкрити спільний медичний простір. Це дозволило розділити витрати на оренду й швидше повернутися до роботи.
На фото – разом із начальником Веселівської селищної військової адміністрації Сергієм Кутьєвим.
Для нового кабінету знайшли приміщення у Вознесенівському районі Запоріжжя. Тут зробили ремонт і облаштували робочі місця. Спочатку придбали лише найнеобхідніші меблі та обладнання, адже головним було знову почати приймати пацієнтів.
«Дуже багато моїх пацієнтів із Веселівської, Чкаловської та Новоуспенівської громад уже були тут. Вони зверталися до мене, і поступово кількість пацієнтів ставала все більшою», – говорить Юлія.
Паралельно Юлія долучилася до роботи американської гуманітарної організації FHI 360. Після спеціалізованого навчання від ЮНІСЕФ вона стала консультанткою з грудного вигодовування й безоплатно допомагала молодим матерям у медичних закладах Запоріжжя.
Під час консультацій Юлія також оцінювала стан здоров’я дітей. Саме так про неї дізналися десятки молодих родин із Запоріжжя.
Після завершення проєкту багато батьків продовжили звертатися вже до її приватного кабінету. Згодом спрацювало й «сарафанне радіо»: задоволені пацієнти рекомендували лікарку знайомим, і кількість дітей, чиї батьки укладали з нею декларації, почала швидко зростати.
Державний грант допоміг розвинути роботу медичного кабінету
У 2025 році до Юлії завітали представники служби зайнятості й розповіли про державну грантову програму для розвитку бізнесу. Для участі потрібно було підготувати бізнес-план і створити щонайменше два нові робочі місця. Найскладнішим, зізнається лікарка, виявилися фінансові розрахунки.
«Постійно виникали питання. Я телефонувала до служби зайнятості, і вони все детально пояснювали – від податків до фінансових розрахунків. Поступово все стало на свої місця», – говорить Юлія.
Після успішної співбесіди її заявку схвалили, і вона отримала 250 тисяч гривень на розвиток власної справи. За ці кошти придбала сучасне медичне обладнання, меблі та комп’ютерну техніку, а також розширила команду. До роботи приєдналися лікар і медичний брат – переселенці з Мелітопольщини. Крім того, держава компенсувала частину витрат на їхнє працевлаштування.
«Я закупила обладнання, про яке тільки мріяла, щоб дитина могла отримати максимум послуг в одному кабінеті. Взяла на роботу двох працівників із нашого району. Для них це теж стала велика підтримка, як і для мене», – розповідає лікарка.
Сьогодні вона переконана: участь у грантовій програмі стала одним із найважливіших рішень після вимушеного переїзду.
«Я дуже рада, що взяла грант. Жодного разу не пошкодувала. Це справді працює і допомагає розвиватися», – каже Юлія.
Довіра пацієнтів як головна мотивація
Сьогодні до кабінету Юлії Мирошниченко приїжджають родини з різних куточків Запоріжжя – не лише із сусідніх, а й із віддалених районів міста.
Лікарка переконана, що основа успішної роботи педіатра – довіра. Саме тому вона не прагне швидко оформити декларацію, а насамперед намагається вибудувати стосунки з родиною.
«Я виділяю багато часу на першу консультацію, збираю всю інформацію про сім’ю, про дитину, про захворювання. І навіть кажу батькам, що вони можуть не поспішати з декларацією, а подумати. Але практично всі після консультації залишаються зі мною», – розповідає вона.
Втім, працювати у прифронтовому Запоріжжі непросто. Постійні повітряні тривоги, загроза російських обстрілів і переживання за безпеку рідних та пацієнтів є частиною повсякденного життя.
«Страшно через війну. Переживаєш і за свою сім’ю, і за свою роботу, щоб кабінет не постраждав, щоб із пацієнтами все було добре. Це зараз найбільше хвилює», – зізнається Юлія.
Думки про переїзд до безпечнішого регіону виникали не раз, особливо після масових російських атак. Та попри всі ризики вона не планує залишати Запоріжжя. Каже, найбільше її мотивують довіра пацієнтів і відчуття, що сьогодні її робота потрібна людям.
«Для мене дуже важливо, що пацієнти мені довіряють. Я завжди знаходжу для них час, навіть після роботи. Кажу їм: «Поки я не сплю, ви можете мені телефонувати». Їм потрібна така підтримка», – розповідає лікарка.
Важливою опорою для Юлії є чоловік, який підтримує її та допомагає впоратися з усіма викликами.
«Треба вірити в себе і не опускати руки»
Юлія Мирошниченко зізнається, що досі не знає, що сталося з її приватним кабінетом в окупованому Веселому і чи збереглося медичне обладнання. Відомо лише, що будівлю, де він розташовувався, більше не використовують за призначенням.
«Начебто туди звезли якісь старі меблі з лікарні», – говорить вона.
Попри успішно відновлену медичну практику в Запоріжжі, думками Юлія постійно повертається до рідного Веселого.
«Я мрію приїхати до свого Веселого, відкрити свій кабінет, зайти у свою квартиру. Це мені і сниться, і всі думки завжди там», – зізнається лікарка.
Водночас вона не полишає планів розвивати власну справу у Запоріжжі. У майбутньому Юлія хотіла б відкрити ще один медичний кабінет, щоб зробити якісну педіатричну допомогу доступнішою для більшої кількості дітей. Проте поки що реалізувати цю ідею заважає безпекова ситуація.
Юлія переконана: навіть після вимушеного переїзду не варто відмовлятися від своєї справи. Її власний досвід довів, що найважливіше – не боятися робити перший крок і шукати можливості.
«Треба вірити в себе і не опускати руки. Якщо є ідея, треба її розвивати. Не потрібно чекати, що хтось постукає у двері й запропонує допомогу. Треба самому цікавитися, дізнаватися про можливості», – говорить вона.
Особливо, каже лікарка, вона радить переселенцям звертатися по державну підтримку, адже такі програми не лише допомагають фінансово, а й дають необхідні консультації та супровід на початку власної справи.
Текст – Олександр Носок, фото з архіву Юлії Мирошниченко
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!