12 років рятує людей з-під обстрілів: історія запорізького пастора і волонтера Влада Маховського
За дванадцять років війни Влад Маховський евакуював із прифронтових міст і сіл понад тисячу людей. За цей час він сам пережив полон, катування та погрози розстрілом, неодноразово потрапляв під російські обстріли й зазнавав поранень. Проте щоразу повертався за кермо евакуаційного автомобіля, щоб знову рятувати тих, хто залишався під вогнем.
Пастор баптистської церкви із Запоріжжя почав евакуювати цивільних ще у 2014 році, коли бойові дії охопили Донецьку та Луганську області. Спочатку допомагав людям виїхати зі Слов’янська та Краматорська, а сьогодні майже щодня вивозить мешканців прифронтових громад Запорізької області, де дороги перебувають під постійною загрозою атак FPV-дронів.
«Перший Запорізький» поспілкувався з Владом Маховським про те, як допомога людям стала справою його життя, через які випробування йому довелося пройти та як сьогодні відбувається евакуація цивільних на Запорізькому напрямку в умовах нових загроз.
Пережив полон, але не припинив допомагати
52-річний Влад Маховський народився й усе життя прожив у Запоріжжі. У буремні 1990-ті він пережив важкий період: боровся із залежністю, яка руйнувала його життя. Переломним моментом стала віра в Бога – у 25 років чоловік повністю змінив своє життя. Відтоді він активно долучився до служіння в церкві, допомагав людям із нарко- та алкозалежністю проходити реабілітацію, а у 2018 році став пастором.
Коли у 2014 році на сході України розпочалися бойові дії, Влад одразу долучився до евакуації цивільних. Завдяки власному мікроавтобусу він почав вивозити людей із небезпечних територій.
«Першими почали евакуйовувати людей зі Слов’янська та Краматорська. Там місцеві волонтери з церков вивозили їх до блокпоста, а потім ми забирали людей і везли до Запоріжжя чи Дніпра, знаходили місця для проживання», – згадує Влад.
Перші евакуації запам’яталися не лише постійною небезпекою через обстріли, а й атмосферою невизначеності. Ситуацію ускладнювала російська пропаганда, яка навмисно поширювала фейки про українських волонтерів, щоб люди боялися залишати окуповані території.
Влад пригадує, як одна родина всю дорогу з недовірою ставилася до волонтерів. «Вже коли ми їх поселили, вони зізналися: їм казали, ніби волонтери забирають людей, щоб потім вирізати органи. Ось так їх залякували», – розповідає він.
У серпні 2014 року під час чергового виїзду Влада затримали «донські козаки» у Красному Лучі (нині – Хрустальний, місто перебуває під російською окупацією з 2014 року).
«Мене тримали шість днів, катували, підозрювали, що я проводжу диверсійні групи української армії. Слава Богу, відпустили, але машину забрали. Родина весь цей час навіть не знала, де я», – згадує пастор.
Після звільнення Влад зосередився на допомозі мешканцям прифронтових населених пунктів поблизу Донецького аеропорту, Авдіївки, Красногорівки та Мар’їнки.
Разом з іншими волонтерами він доставляв гуманітарну допомогу, організовував гаряче харчування, допомагав ремонтувати будинки, пошкоджені обстрілами, та підтримував місцевих жителів через церковні громади. Так команда працювала до початку повномасштабного вторгнення.
Порятунок людей став щоденною роботою
Повномасштабну війну Влад Маховський зустрів на Донеччині.
«23 лютого ми були в Авдіївці, привезли гуманітарну допомогу. Ми вже розуміли, що почнеться вторгнення…», – згадує він.
Ще у 2014 році за участі Влада Маховського створили «Міський центр допомоги», який після початку великої війни став одним із центрів підтримки вимушених переселенців у Запоріжжі. Волонтери забезпечували людей продуктами, засобами гігієни, одягом та іншими найнеобхіднішими речами. Із лютого 2022 року обсяги цієї роботи зросли в рази.
Паралельно Влад продовжив евакуювати цивільних із найнебезпечніших ділянок фронту. Упродовж майже двох років одним із головних напрямків залишалася Авдіївка.
«Протягом двох років я постійно – два-три рази на тиждень – виїжджав і евакуйовував людей», – розповідає він.
Після виходу українських військових з Авдіївки у лютому 2024 року команда переключилася на Курахівський і Селидівський напрямки, а згодом дедалі більше евакуацій почало припадати на Запорізьку область.
Сьогодні майже щодня Влад Маховський разом із колегами виїжджає до громад, які перебувають під постійними російськими ударами. Найчастіше евакуації проводять на Оріхівському напрямку.
«До останнього працювали в районі Гуляйполя. Зараз більше Комишуваська громада, Таврійська громада. Також Біленьке, Мар’ївка. Евакуація майже кожного дня», – каже він. Найчастіше допомоги потребують літні люди, які роками відмовлялися залишати власні домівки.
«Їм важко наважитись виїхати, покинути своє житло, вони звикли жити на своїй землі», – говорить Влад.
Не менш часто евакуювати доводиться й родини з дітьми. Оскільки не всі прифронтові населені пункти Запорізької області підпадають під примусову евакуацію, батьків часто доводиться переконувати виїхати добровільно.
«Слава Богу, що батьки розуміють небезпеку й вивозять дітей. Кілька днів тому ми евакуювали родину з дітьми з Веселого Комишуваської громади», – розповідає він.
Під час евакуацій волонтери також допомагають вивозити домашніх тварин.
Сьогодні такі виїзди відбуваються у тісній координації з поліцією. Правоохоронці передають заявки на евакуацію, допомагають планувати маршрути та враховувати безпекову ситуацію, щоб максимально зменшити ризики.
Усіх, кого вдається вивезти із зони бойових дій, доставляють до транзитного центру в Запоріжжі.
«Ми привозимо туди людей, а там вони одразу отримують усе необхідне: грошову допомогу, оформлення документів і подальшу підтримку. Завдяки цьому нам стало значно легше організовувати евакуацію», – каже Влад.
Втім, найскладнішим завданням залишається переконати людей виїхати.
«Найчастіше їх переконують уже самі руйнування й обстріли. Коли поруч щось прилітає, коли вже немає магазинів, світла, нічого – тоді вони вирішують евакуюватися», – говорить він.
За словами Влада, зволікання нерідко коштує людям життя. Він згадує трагічний випадок з Оріхова: евакуйований чоловік старшого віку вирішив повернутися додому велосипедом і загинув від удару російського FPV-дрона. Через постійну загрозу атак безпілотників його тіло не могли забрати понад три тижні.
FPV-дрони змінили все: як евакуація стала ще небезпечнішою
За час повномасштабної війни характер загроз для евакуаційних екіпажів кардинально змінився. Якщо у 2022–2023 роках головну небезпеку становили артилерійські обстріли, реактивні системи залпового вогню та ракетні удари, то сьогодні найбільшу загрозу створюють FPV-дрони, які контролюють десятки кілометрів території.
Влад Маховський згадує, що під час роботи в Авдіївці російські позиції інколи були менш ніж за кілометр від місця евакуації. Попри це тоді ще можна було швидко заїхати до міста, забрати людей і залишити небезпечну зону.
«Ми могли під’їжджати досить близько, хоча росіяни вже стояли майже на сусідніх вулицях», – розповідає він.
Переломним став 2024 рік. Вперше Влад опинився під прямою атакою FPV-дрона 6 лютого під Авдіївкою.
«FPV-дрон влучив майже в мене. Я відскочив, отримав поранення, автівку вони знищили», – згадує волонтер.
За його словами, сьогодні зона ураження дронів сягає близько десятки кілометрів.
«Зараз “кілзона” вже близько 30 кілометрів. Кожен заїзд – це ризик потрапити під атаку FPV-дрона», – каже Влад Маховський.
Через це волонтерам довелося повністю переглянути підхід до безпеки. Сьогодні евакуації здійснюють на броньованих автомобілях, обладнаних антидроновими сітками , системами радіоелектронної боротьби, детекторами безпілотників і помповою зброєю.
Втім, навіть такий захист уже не гарантує безпеки. Російські військові дедалі частіше застосовують FPV-дрони на оптоволокні, проти яких засоби РЕБ, за словами чоловіка, практично неефективні.
«Тому іноді залишається лише уважно слухати, вчасно вискочити з машини й знайти укриття»,– пояснює волонтер.
Небезпечні ситуації трапляються регулярно. На початку цього року під час евакуації людей поблизу Гуляйполя російський FPV-дрон на оптоволокні атакував колону. Першою ціллю став поліцейський автомобіль.
«Ми заздалегідь його побачили, вискочили з машини. Дрон влучив у моторний відсік, автівка була повністю знищена. Добре, що не було другого дрона. Ми пересадили людей в іншу машину й усе ж таки завершили евакуацію», – згадує волонтер.
На початку вересня російський дрон атакував автомобіль волонтерів, які евакуювали людей із Новотроїцького Запорізького району. Внаслідок удару четверо людей, зокрема рятувальники та волонтери, дістали поранень. Серед постраждалих був і Влад Маховський.
Попри постійні атаки російських безпілотників, які нерідко цілеспрямовано полюють на евакуаційні автомобілі, чоловік продовжує виїжджати на порятунок людей.
«Страх завжди є. Але я розумію, що це моє покликання як віруючої людини, християнина й пастора. Треба йти навіть зі страхом, але допомагати та рятувати людей», – говорить він.
Служіння, яке триває
Евакуація – лише частина щоденної роботи Влада Маховського. Решту часу він присвячує служінню в церкві та допомозі переселенцям у Запоріжжі, які через війну втратили домівки або опинилися у складних життєвих обставинах.
У церковній громаді працюють онлайн-школа для дітей і пральня, видають гуманітарну допомогу. Люди, які були змушені залишити свої домівки, можуть отримати тут речі першої необхідності, тимчасовий прихисток і підтримку, необхідну для того, щоб розпочати нове життя.
Щотижня Владу Маховському разом з командою вдається вивезти із прифронтових громад близько 20–30 людей.
Роботу ускладнює не лише постійна загроза російських атак. У багатьох прифронтових селах не працює GPS-навігація, відсутні таблички з назвами вулиць і номери будинків. «Іноді людей доводиться довго шукати», – пояснює Влад.
Щодня евакуаційні автомобілі долають десятки кілометрів. Це означає постійні витрати на пальне, ремонт транспорту, придбання нового обладнання та засобів захисту.
Попри всі труднощі, Влад каже, що жодного разу не замислювався над тим, щоб припинити свою справу.
«Мене зупиняли тільки полон або поранення. Але проходив цей шлях – і далі продовжував. І зараз плани такі самі – допомагати та евакуйовувати людей», – говорить він.
Саме віра, за словами пастора, залишається головною причиною, чому він уже понад дванадцять років допомагає людям.
«Мотивація – це Христос. Він мене спас, і це спонукає мене рятувати інших людей», – ділиться пастор.
Для нього допомога людям давно перестала бути лише волонтерством. Вона стала справою життя.
«Поки що мрія одна – щоб війна закінчилася. Продовжувати служіння, допомагати людям, засновувати нові церкви», – говорить він.
Підтримати справу Влада Маховського, який щодня евакуює людей із небезпечних територій, можна, зробивши внесок на картку ПриватБанку: 5168 7521 0513 025.
Текст – Олександр Носок
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!