Не розгубити своїх людей: як Софіївська громада живе та працює в релокації (ІНТЕРВ’Ю)

Попри окупацію Софіївської громади, місцева влада продовжує працювати в релокації у Запоріжжі. Тут підтримують вимушених переселенців, забезпечують діяльність релокованих закладів освіти й культури, допомагають мешканцям адаптуватися до нового життя та намагаються зберігати з ними постійний зв’язок. Водночас уже сьогодні готуються до відновлення громади. 

Про роботу в релокації, підтримку жителів і плани на майбутнє в інтерв’ю «Першому Запорізькому» розповіла начальниця Софіївської сільської військової адміністрації Бердянського району Тетяна Дукова.

Близько 400 переселенців у Запоріжжі: як Софіївська громада допомагає своїм людям

– Скільки внутрішньо переміщених осіб із вашої громади наразі проживає в Запоріжжі та загалом по країні?

– Наразі в Запоріжжі проживає близько 400 внутрішньо переміщених осіб із нашої громади. Загалом по Україні ми маємо інформацію приблизно про 1600 людей. Це ті, про кого нам відомо, хто повідомив, що виїхав. До повномасштабного вторгнення та окупації в нашій громаді проживала 5801 особа. 

– Розкажіть, як зараз вдається підтримувати переселенців із громади? Яку допомогу їм надають?

– Насамперед варто сказати, що зараз людей виїжджає з тимчасово окупованої території менше, адже зробити це стало значно важче. Але тих, кому все ж вдається виїхати, ми зустрічаємо, реєструємо в нашому офісі та одразу надаємо першу гуманітарну допомогу. Це обов’язково гігієнічні та продуктові набори. Також співпрацюємо з благодійними фондами, щоб забезпечити людей іншими необхідними речами, зокрема матрацами чи ковдрами. 

Ми намагаємося зрозуміти потреби кожної людини й допомогти. Якщо, наприклад, у переселенця немає родичів у Запоріжжі, підтримки потрібно більше. Тоді наш соціальний працівник, який співпрацює з благодійними фондами, протягом двох-трьох днів допомагає забезпечити людину всім необхідним, наскільки це можливо.

Ті внутрішньо переміщені особи, які вже певний час живуть у Запоріжжі, також часто звертаються до нас. Продуктові набори намагаємося видавати приблизно раз на місяць або півтора. Зараз із забезпеченням гігієнічними наборами трохи складніше, але ми продовжуємо шукати можливості.

Також люди можуть отримати медикаменти. Ми співпрацюємо з Червоним Хрестом: кожні два тижні в нашому офісі відбуваються зустрічі з лікарями, які консультують переселенців. Якщо людині потрібні ліки, їх видають одразу на місці. Така допомога надається систематично. 

– Яку роль загалом сьогодні відіграє офіс громади для переселенців із Софіївської громади?

– Офіс громади став справжнім осередком для наших людей. Якщо раніше основною його функцією була видача гуманітарної допомоги, то зараз її стало менше, ніж на початку, коли люди тільки виїхали. 

Тепер ми намагаємося проводити різноманітні психологічні тренінги, організовуємо майстер-класи, залучаємо до цього благодійні фонди. До свят або пам’ятних дат обов’язково проводимо різні заходи. Також співпрацюємо з обласною бібліотекою, користуємося її укриттям, тому багато наших заходів відбуваються саме там. 

Намагаємося, щоб люди завжди були з нами на зв’язку й могли отримати потрібну допомогу. Це можуть бути гуманітарні набори, а може бути просто спілкування чи консультація. Якщо людина не знає, як оформити документи чи куди звернутися, ми підказуємо, направляємо й намагаємося підтримати. 

«Наше завдання – не розгубити наших людей»

– А що можна сказати загалом про адаптацію людей на п’ятий рік повномасштабної війни? Наскільки переселенці адаптувалися в Запоріжжі?

– Дуже багато людей уже знайшли роботу. Ми співпрацюємо з обласним центром зайнятості: його фахівці раз на місяць приходять до офісу нашої громади, проводять консультації, розповідають про нові послуги та можливості. 

Також наші люди отримують ваучери на навчання. Хтось здобуває першу вищу освіту, а хтось вирішив отримати другу. 

Тому зараз уже трохи важче зібрати людей на заходи. Якщо раніше достатньо було кількох телефонних дзвінків, і ми могли швидко запросити людей на зустріч, то тепер це складніше, бо багато хто працює. Зараз ми намагаємося організовувати заходи для різних категорій населення – людей старшого віку та інших груп, враховуючи їхні потреби й вік. 

– Які заклади вдалося релокувати до Запоріжжя та як вони працюють сьогодні?

– До повномасштабного вторгнення у нас було шість закладів загальної середньої освіти. Сьогодні в Запоріжжі в дистанційному форматі працюють два з них – ліцей і гімназія. У них навчаються 480 дітей.

Серед учнів є ті, хто зараз живе в Запоріжжі, в інших регіонах України та за кордоном. Наше завдання – не розгубити наших людей, щоб вони залишалися згуртованими. 

Ми проводимо різноманітні заходи для дітей. Звісно, не всі діти із Софіївської громади навчаються саме в наших закладах освіти, але ми намагаємося підтримувати зв’язок із ними. Адже дітям потрібне живе спілкування, і після кількох років дистанційного навчання це особливо важливо. 

Інші комунальні підприємства наразі тимчасово не працюють. Територіальний центр соціального обслуговування також не працює, оскільки його не вдалося релокувати.

Натомість заклади культури продовжують працювати в Запоріжжі. Ми проводимо заходи очно, а не онлайн, тому що людям важливо мати можливість спілкуватися. 

– А чи вдалося релокувати бізнес?

– Великий бізнес релокувати, на жаль, не вдалося. Наша громада переважно аграрна, більшість підприємців працювали у сфері сільського господарства, тож релокуватись не могли. Ми чекаємо на деокупацію нашої землі, щоб люди змогли повернутися до своєї справи.

Водночас завдяки співпраці з центром зайнятості частина наших мешканців, зокрема молодь, отримала гранти на власну справу. Тому дехто уже започаткував свій невеликий бізнес у Запоріжжі.

Громада продовжує підтримувати військових, ветеранів і Збройні сили України 

– Як у громаді допомагають військовим, ветеранам і їхнім родинам? Чи є для них окремі програми підтримки?

– Звісно, у нас діють різні програми підтримки. Одна з найважливіших – програма «Турбота». За нею ми допомагаємо військовослужбовцям: щороку кожен із них отримує одноразову виплату в розмірі 20 тисяч гривень. 

Окремо підтримуємо тих, хто отримав бойові травми або опинився у складних життєвих обставинах. Люди подають заяви, і якщо, наприклад, потрібна допомога після операції чи на лікування, ми її надаємо. 

Минулого року також діяла окрема програма підтримки дітей: кожна дитина нашої громади отримала по три тисячі гривень. Цього року поки що не вдалося надати таку допомогу, але ми сподіваємося, що зможемо реалізувати цю програму і надалі.

– Відомо, що бюджети окупованих громад зараз значною мірою є дотаційними. Чи вдається в таких умовах підтримувати Збройні сили України та перераховувати кошти на армію?

– Так, ми робимо це постійно. Зараз кошти перераховуємо через обласну раду – у вигляді субвенції до спільного оборонного фонду. Раніше військові частини зверталися до нас безпосередньо, і ми допомагали напряму. 

Підтримка оборони для нас – завдання номер один. Для окупованої громади це непросто, адже працюючих людей залишилося мало. Наприклад, якщо до повномасштабного вторгнення в сільській раді працювали 44 людини, то сьогодні – лише шість. 

Ми намагаємося економити, щоб мати можливість перераховувати кошти на потреби оборони області. 

Після звільнення головним викликом стане повернення людей додому 

– На яких напрямах сьогодні найбільше зосереджена робота громади? Які завдання є пріоритетними?

– Насамперед ми зосереджуємося на підтримці військовослужбовців. Допомагаємо нашим захисникам, демобілізованим, а також тим, хто повернувся з російського полону. На жаль, серед наших жителів таких людей чимало, тому вони отримують допомогу, зокрема в межах програми «Турбота». 

Ще один важливий напрям – підтримка обороноздатності області. Ми виділяємо кошти на потреби оборони. Також для нас дуже важливо зберегти освіту.

Окрему увагу приділяємо психологічній підтримці людей, просвітницьким заходам і співпраці з благодійними фондами. Ми прагнемо, щоб люди отримували не лише продуктові чи гігієнічні набори, а й іншу необхідну допомогу, зокрема фінансову.

Наш соціальний працівник постійно взаємодіє з благодійними організаціями. Лише торік завдяки такій співпраці мешканці громади отримали понад 800 тисяч гривень фінансової допомоги. Для нас це дуже суттєва підтримка, особливо для тих людей, які не могли скористатися програмою «Турбота» через обмеження.

– Яким ви бачите шлях відновлення Софіївської громади після завершення війни та деокупації? Які кроки плануєте зробити? 

– План деокупації нашої громади ми почали розробляти ще у 2023 році. Щороку намагаємося його оновлювати, адже ситуація швидко змінюється. 

Ми постійно підтримуємо зв’язок із нашими мешканцями, щоб після деокупації вони могли повернутися додому. Звісно, ми розуміємо, що за ці роки багато хто знайшов роботу в Запоріжжі чи в інших регіонах України, і частина людей може вирішити не повертатися. 

Але водночас багато наших людей дуже чекають на повернення додому, хочуть знову побачити рідних, адже в багатьох члени сім’ї залишилися на тимчасово окупованій території. 

Ми сподіваємося, що після деокупації зможемо відновити роботу наших закладів освіти, дитячих садків, старостинських округів і поступово відродити громаду. 

У першій частині інтерв’ю начальниця Софіївської сільської військової адміністрації Тетяна Дукова розповіла, що сьогодні відбувається в окупованій Софіївській громаді, як змінилося життя місцевих жителів та з якими викликами вони щодня стикаються.

Текст – Олександр Носок, фото – Софіївська громада

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!