Кінець путінізма в Європі. Поразка Вучича і Орбана

Віктор Орбан в Угорщині та Александар Вучич у Сербії зазнали поразки на парламентських виборах і мирно передали владу опозиції. Багато років західні оглядачі, ліберальні ЗМІ та політики називали їхні режими авторитарними, порівнювали з путінською Росією. 

Популісти втратили контроль

Александар Вучич та його Сербська прогресивна партія (СНС) домінували в політиці країни 14 років, використовуючи потужний адміністративний ресурс, підконтрольні медіа (зокрема суспільне телебачення) та підтримку Росії, Китаю, ОАЕ та адміністрації США. Його головний опонент, Студентський список (очолюваний кардіологом Ілією Срдановичем), не мав подібного досвіду та зовнішньої підтримки. 

Попри очікування затяжної боротьби та можливих маніпуляцій з підрахунком голосів (як це було у 2022 році), Вучич визнав поразку майже одразу після закриття дільниць. Студентський список здобув переконливу перемогу, набравши на пів мільйона голосів більше, ніж блок влади. 

«Я ніколи не бачила стільки радості. Наче це Новий рік або Різдво», — описує народні гуляння в Белграді журналістка Лілі Лінч. 

Схожий сценарій раніше розігрався в Угорщині. У квітні опозиційний лідер Петер Мадяр перервав 16-річне правління Віктора Орбана та партії Фідес. Орбану не допомогла ані активна антиукраїнська агітація (заяви про «українську змову» для захоплення влади), ані візит віцепрезидента США Джей Ді Венса до Будапешта, ані підтримка з боку Путіна та прем’єра Ізраїлю Нетаньягу. Орбан також визнав поразку в день виборів і особисто привітав Мадяра. 

Авторитаризм, фашизм чи «гібридні режими»?

Роками обох лідерів звинувачували у руйнуванні демократії. Вучича косовський прем’єр Альбін Курті називав «маленьким Путіним», а критики вказували на політизацію інститутів та знищення незалежних судів. Орбана жорстко критикували на найвищому рівні США: президент Джо Байден заявляв про його «прагнення до диктатури», сенатор Джон Маккейн називав «неофашистським диктатором», а ексдержсекретарка Мадлен Олбрайт звинувачувала у фашистських тенденціях захоплення та утримання влади. 

Однак мирна передача влади ставить під сумнів ці радикальні оцінки. Науковий співробітник Оксфордського університету Дімітр Бечев зазначає: «Авторитарні лідери погано вміють віддавати владу». Політологи кваліфікують такі системи як «гібридні режими» — вони поєднують елементи демократії та авторитаризму. Їх можна перемогти на виборах, хоча через маніпуляції правилами це вимагає надзвичайних зусиль. 

Викладач Королівського коледжу Лондона Вук Вуксанович наголошує, що Угорщина та Сербія глибоко інтегровані в європейську економіку та залежать від фінансування ЄС.

«Це не європейські репліки Північної Кореї… Ці країни інтегровані в рамки європейської політики і тим самим обмежені в тому, наскільки далеко лідери можуть зайти перед обличчям серйозного виклику їхній владі», — пояснює Вуксанович. 

Деякі політологи вбачають у стилі правління Орбана та Вучича риси голлізму (ідеології Шарля де Голля). Як і засновник сучасної Франції, вони спиралися на образ зовнішнього ворога, харизматичне лідерство, національний суверенітет, але водночас не вдавалися до прямої фальсифікації голосів під час програшних виборів. 

Наслідки для України та Європи: що зміниться?

Звинувачення в «путінізмі» спиралися на дружбу Орбана і Вучича з лідером РФ. Проте зміна влади не гарантує радикального зовнішньополітичного розвороту на 180 градусів.

В Угорщині уряд Петера Мадяра припинив проросійську риторику та розірвав зв’язки місцевих спецслужб з російськими. Водночас нова влада не збирається відмовлятися від російського газу, не продає зброю Києву та не підтримує вступ України до ЄС за прискореною процедурою. 

У Сербії очікується аналогічний сценарій. Студентський список відмовиться від проросійської риторики та тісної співпраці з розвідкою РФ. Однак Белград залишиться зацікавленим у російському газі та хороших відносинах з Москвою, зокрема через підтримку РФ у питанні Косова в Радбезі ООН. 

«З усіх сфер, які зміняться з приходом Студентського списку до влади, зовнішня політика зміниться найменше», — прогнозує Лілі Лінч. 

Головний висновок із цих подій полягає у втомі європейських виборців. За словами Лінч, кінець ери Вучича та Орбана доводить виснаження правопопулістського формату, який виник після кризи 2008 року. «Важко зображати себе праведним борцем із системою, коли ти був при владі понад десять років і за цей час суттєво збагатився. Якоїсь миті ти сам стаєш системою», — резюмує експертка.