Під окупацією без медицини та права вибору: як живе Молочанська громада (ІНТЕРВ’Ю)

До повномасштабного вторгнення Молочанська громада була однією з наймолодших у Запорізькій області: вона лише формувала стратегію розвитку й плани на майбутнє. У лютому 2022 року ці наміри зруйнувала війна – територію захопили російські війська. Значна частина мешканців була змушена виїхати, однак близько половини довоєнного населення й досі залишається в окупації.

Ті, хто не зміг або не наважився евакуюватися, живуть в умовах постійного тиску. Окупаційна влада запровадила примусову «паспортизацію», захоплює майно та поширює пропаганду. Місцеві бізнеси були розграбовані або «націоналізовані», а система освіти перетворилася на інструмент ідеологічного впливу. З кожним роком життя людей в окупації стає дедалі складнішим.

Про те, як сьогодні живе Молочанська громада в умовах окупації, «Першому Запорізькому» розповіла міська голова Молочанська, начальниця Молочанської міської військової адміністрації Ірина Липка.

В окупованій Молочанський громаді залишається близько шести тисяч людей

– Яка зараз ситуація у тимчасово окупованому Молочанську та громаді?

– Ситуація різна. Є люди, які прийняли окупацію. Це ті, хто, вибачте, все життя на це чекав. Чого саме вони чекали і що їм подобається – незрозуміло. Тим паче, що всі так звані «плюшки» вже роздали, а тепер їх почали забирати: зарплати урізали, виплачують невчасно, загалом скоротили фінансування. Росіяни відверто говорять: раніше були заохочувальні виплати, а тепер їх не буде.

Водночас є категорія населення, зокрема значна частина пенсіонерів, які нині отримують дві пенсії: українську і російську. Це також багатодітні родини, яким платить і Україна, і Росія. Не буду говорити за всіх, але є частина людей, які це прийняли.

Є й інша частина населення – ті, хто не хоче користуватися жодними їхніми «послугами». Вони отримали російські паспорти, бо без них неможливо отримати ні медичну, ні будь-яку іншу послугу. Але ці люди чекають Україну.

Дуже багато люди скаржаться на медичні послуги. Раніше ми отримували допомогу в Токмацькій районній лікарні. Зараз Токмак ближче до фронту, тому там приймають переважно військових, а цивільних направляють до Мелітополя. Але Мелітополь фізично не може прийняти такий потік людей, тому пацієнтів перенаправляють до Сімферополя і Севастополя.

Люди також дуже скаржаться на відсутність імпортних медикаментів. У наявності переважно препарати російського виробництва. Люди кажуть, що ці ліки дуже низької якості.

Крім того, через те, що багато лікарів виїхали, гостро бракує спеціалістів. У зв’язку з цим значно зросла смертність серед населення. Помирають люди ще не літнього віку через те, що медичну допомогу їм надають несвоєчасно.

– Скільки людей залишається під окупацією у громаді?

– Ми ведемо облік мешканців, які перебувають на підконтрольній Україні території, зокрема в Запоріжжі, і таких людей близько двох тисяч. Обліку тих, хто виїхав за кордон, у нас немає. Коли ми готували матеріали щодо евакуації, у нас були працівники майже з усіх старостинських округів. Ми проводили подворовий обхід і рахували людей. За цими підрахунками, станом на 2023 рік у Молочанську проживало близько 6 300 людей. Зараз у громаді загалом залишається близько шести тисяч мешканців – це майже половина довоєнного населення. Із міста виїхало більше людей, ніж із сіл.

– Чи продовжують мешканці громади виїжджати зараз?

– Так, люди продовжують виїжджати у свій спосіб. У кожної людини є своя точка неповернення, коли вона приймає це рішення. Причини різні. Наприклад, батьки, у яких підростають сини, бояться, що їх почнуть ставити на військовий облік. Уже відкрито говорять про те, що всіх планують обліковувати.

Є й інші ситуації. Окупанти приходили до родин, де є військовослужбовці, які служать у Збройних силах України, і шантажем вимагали телефони наших військових для того, щоби звязатися з ними і змусити передавати інформацію ворогу.

Є люди, які просто довго чекали, терпіли, але зрештою не витримали і вирішили виїхати. Був випадок, коли старосту села Лагідного забирали «на підвал» і катували. Він боявся залишати громаду, але згодом з’явилася можливість – і він зміг виїхати.

Були й такі випадки, коли людей спочатку не випускали, але з часом їм усе ж вдавалося залишити окуповану територію. Нині можливість для виїзду залишається: зокрема, організація Save Ukraine продовжує вивозити з окупації родини з дітьми. Нещодавно з полону повернувся один із мешканців нашої громади. За допомогою цієї організації йому вдалося виїхати разом із сином і дружиною. Родина возз’єдналася і нині проживає в Києві.

Підприємці в окупації скаржаться на різке падіння доходів і відсутність прибутку

– Чи відбирають у людей їхні домівки та бізнес?

– Так звана «націоналізація» відбувається. Усі будинки, які були порожні, позаймали. Кількість таких випадків змінюється з часом: росіяни можуть заїхати, потім виїхати, можуть залишити одну людину, щоб «тримала» будинок і туди ніхто не заселився, а згодом повертаються. У моєму будинку, наприклад, ще з самого початку, як я виїхала, заселилися і живуть одні й ті самі окупанти. Вони приїжджають, користуються всім. Дуже багато квартир і будинків розграбовані.

У нас також забрали легковий автомобіль. Коли мене затримали, вже наступного дня вони приїхали додому. Син був удома, його змусили відкрити гараж і забрали машину. Її так і не повернули.

– Що сталося з підприємствами у Молочанську з початку окупації?

– У Молочанську працював меблевий комбінат. Його власники виїхали, усе майно було розграбоване, і на сьогодні підприємство не працює.

Також у нас було велике підприємство – Запорізький племптахорадгосп-репродуктор, де вирощували птицю та виробляли яйця. Воно теж припинило діяльність.

Магазини працюють. Ті підприємці, які виїхали, втратили свій бізнес – його захопили місцеві колаборанти. Крім того, з’явилися й нові магазини.

Наша громада – сільськогосподарська, і значну частину бюджету раніше складала плата за землю. Що стосується фермерів, то виїхало їх менше, ніж залишилося. Більшість одноосібників і голів фермерських господарств продовжують обробляти землю, перереєструвалися за російським законодавством і сплачують податки. Водночас вони скаржаться на дуже низькі ціни на зерно. Урожайність останнього року низька – була засуха, але також немає змоги купувати добрива через високі ціни на них. Тому ситуація складна.

Є й інші приклади – фермери, які все залишили і виїхали. Таких у нас не один. Їхнє майно було повністю розграбоване: і техніка, і запаси пального, і посівний матеріал, і мінеральні добрива.

– Як проходить навчальний процес у школах в окупації?

– До повномасштабної війни в громаді працювали сім шкіл, у яких у 2022 навчальному році навчалися 1030 дітей. Нині окупанти залишили лише три школи – у Молочанську та селах Лагідне і Запоріжжя.

Але їхня мета – не навчання наших дітей. Вони навіть не організували підвіз до шкіл, хоча громада складається з 23 населених пунктів разом із містом. Окупаційна влада каже: хочете – возіть дітей самі, хочете – купуйте бензин, тоді автобус буде їздити. Така в них позиція.

Натомість уся їхня робота у школах – це пропаганда і промивання мізків. У бібліотеках постійно проводять різні заходи, відзначають усі російські свята – «день єдності», «день прапора РФ» та інші. У дитячих садках дітей одягають у військову форму. 

Росія вимагає від України не забороняти російську мову, але сама прибрала все українське. Після декомунізації та перейменування вулиць і населених пунктів, проведених відповідно до закону, окупаційна влада скасувала нові назви й відновила старі.

У другій частині інтерв’ю начальниця Молочанської міської військової адміністрації Ірина Липка розповіла про життя Молочанської громади в релокації, підтримку переселенців, щоденні виклики місцевої влади та підготовку до деокупації.

Текст – Олександр Носок

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram