КЦС ВС висловив позицію щодо права на витребування майна у добросовісного набувача

Відповіді на ці питання надав адвокат, член Комітету адвокатської практики Національної асоціації адвокатів України, член Комітету адвокатської практики та підвищення кваліфікації Ради адвокатів Запорізької області — Тягунов Олег Анатолійович.

Верховний Суд зробив висновок, чи можна витребувати квартиру у набувача, якщо майно було набуте ним безвідплатно у особи, яка не мала права його відчужувати.

Особа, яка є власником нерухомого майна, набутого у власність на підставі договору довічного утримання, відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України має право на його витребування від останнього набувача, який набув право власності на це саме майно за договорами дарування в осіб, які не мали права його відчужувати. Відповідну позицію висловила Друга судова палата Касаційного цивільного суду у постанові від 16 серпня 2023 року по справі №161/2552/21.

Історія справи

Так, КЦС ВС розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу у справі про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом про розірвання договору довічного утримання.

Судами установлено, що 2001 року між матір’ю та сином було укладено договір дарування, за умовами якого вона подарувала своєму сину належну їй частину квартири, у зв’язку із чим останній став одноосібним власником цього житла.

У лютому 2002 року між сином та особою А. було укладено договір довічного утримання, на підставі якого А. набула у власність квартиру та зобов’язувалась пожиттєво його утримувати та опікуватись. Зазначений договір було посвідчено державним нотаріусом та накладено заборону на відчуження квартири, про що зроблено відповідний запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

В 2004 році у справі за позовом матері та сина про визнання договору дарування недійсним між сторонами спору було затверджено мирову угоду, за умовами якої сторони визнали договір дарування частини квартири від 29 жовтня 2001 року недійсним, у зв’язку з чим їх частки у праві на квартиру були відновлені.

У квітні 2005 року мати та син за договорами дарування подарували особі Б. належні кожному з них частки квартири. Мати померла у 2010 році, а син помер у 2012 році. У грудні 2020 року в задоволенні позову Б. до А. про скасування обтяжень на нерухоме майно було відмовлено.

У справі, що переглядалася, рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким витребувано із володіння Б. на користь А. квартиру. У решті рішення суду залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Постановою Верховного Суду постанову апеляційного суду залишено без змін з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтереси суспільства.

Суд установив, що син на підставі договору дарування у 2001 році став одноосібним власником квартири, згодом (лютий 2002 рік) він відчужив зазначене житло А. шляхом укладання з нею договору довічного утримання.

Відповідно до статті 425 ЦК УРСР 1963 року за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров’я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Статтею 426 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу). У договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору довічного утримання між сином та А. вимоги статей 425, 426 ЦК УРСР 1963 року було дотримано. За нормами ЦК УРСР 1963 року не передбачалась обов’язкова державна реєстрація договорів довічного утримання, як це було зроблено щодо інших угод із відчуження нерухомості, зокрема, за договорами купівлі-продажу, міни, дарування (статті 227, 242, 244 ЦК УРСР 1963 року). Зі змісту наведених норм та обставин справи випливає, що право власності на спірну квартиру виникло у А. за договором довічного утримання з моменту нотаріального посвідчення зазначеного договору. Договір довічного утримання не розірваний, не визнавався недійсним, подальші дії відчужувача квартири щодо укладення мирової угоди про недійсність договору дарування та повернення у власність його матері частки квартири й подальше відчуження за договором дарування квартири відповідачу не можуть свідчити про те, що дарувальники мали право її відчужувати.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв’язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Верховний Суд зазначив, що А. є власником квартири, набутої у власність на підставі договору довічного утримання, укладеного між сином та нею, а Б. набула право власності на квартиру на підставі договорів дарування від сина та матері, які не мали право її відчужувати, отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на її витребування від останнього набувача цього житла Б. відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України.