ЗАПОРІЖЖЯ

Знову за верстат після фронту: як ветеран із Запоріжжя відродив власну справу з виготовлення меблів

До повномасштабної війни Іван Горбенко мав успішний меблевий бізнес: великий виробничий цех, працівників, замовлення на кілька місяців наперед і великі плани на майбутнє. 

Проте у квітні 2022 року він залишив бізнес і долучився до війська, щоби захищати країну від російської навали. Понад два роки ветеран служив на Запорізькому, Донецькому та Харківському напрямках. За військові заслуги його відзначили «Золотим хрестом» Головнокомандувача Збройних сил України та нагрудним знаком «Знак пошани» Міністерства оборони.

Після звільнення зі служби Іван повернувся до цивільного життя та підприємництва. Сьогодні він виготовляє меблі в стилі лофт.

Про військову службу, повернення до власної справи під час війни та бажання працювати й будувати майбутнє у Запоріжжі Іван Горбенко розповів «Першому Запорізькому».

Пройшов шлях від заводського працівника до підприємця 

До повномасштабної війни його життя, ділиться Іван Горбенко, було насиченим і цікавим.

Перш ніж стати підприємцем, він майже два десятиліття працював у металургійній промисловості Запоріжжя. Після строкової служби у 19 років влаштувався горновим на Запорізький завод феросплавів. Згодом ще десять років працював на доменній печі №2 «Запоріжсталі», виробляючи чавун.

Паралельно здобув у Дніпровському індустріальному технікумі фах молодшого спеціаліста з обробки металу тиском.

Власну справу з виготовлення меблів Іван започаткував ще у 23 роки, поєднуючи її з основною роботою. Спочатку облаштував майстерню в гаражі, де виготовляв нескладні вироби – невеликі полички та підставки. Згодом почав братися за складніші замовлення.

Ветеран війни із Запоріжжя Іван Горбенко, виробництво меблів Verba Меблі Loft
Свій шлях у меблевій справі Іван Горбенко розпочав у 2003 році.
Фото: Запорізька ОВА

У 40 років Іван оформив пільгову пенсію за багаторічний стаж роботи в металургії, зареєстрував ФОП і взяв державний кредит за програмою «5-7-9%» на придбання обладнання. Після цього переїхав у орендоване приміщення та зосередився на розвитку бізнесу.

«Був цех на 500 квадратних метрів, декілька людей працювали. Робили корпусні меблі не тільки по Запоріжжю, а й по всій Україні», – розповідає Іван.

Окрім роботи, підприємець будував власний будинок і подорожував Європою. Особливо успішними для його справи стали два роки перед повномасштабним вторгненням. Бізнес стрімко розвивався, але ці плани перекреслила велика війна.

З початком бойових дій Іван не залишився осторонь і долучився до допомоги рідному місту.

«Робили коктейлі Молотова, готувалися зустрічати росіян тут, у Запоріжжі. Потім вступив до територіальної оборони, де пробув пару місяців», – розповідає чоловік.

Згодом Іван закрив бізнес, а 1 квітня 2022 року офіційно вступив до лав Збройних сил України.

«Я за справедливість. Коли до тебе в хату приходять чужі, для мене цього достатньо, щоб іти воювати. Пам’ятаю, дружина запитала: “А хто мене тут захистить?”. Я відповів, що один не зможу захистити ні її, ні доньку, ні батьків. Тільки разом ми можемо щось зробити», – пояснює ветеран своє рішення доєднатися до війська.

Служив на трьох фронтах: від окопів Запоріжжя до пекельного Бахмута

Іван Горбенко долучився до новосформованого Василівського батальйону, а вже 18 квітня військовослужбовці вирушили на позиції. У підрозділі він отримав позивний «Верба».

Перші пів року батальйон перебував у районі Новоданилівки Пологівського району. Згодом військових перевели під Нестерянку біля Оріхова. Там вони провели ще близько пів року, утримуючи позиції неподалік від російських військ.

«Між нами та росіянами було 70–100 метрів. Ми там дуже глибоко зарилися в землю, копали позиції лопатами. Вони й досі стоять – ті позиції, які ми облаштували у 2022 році», – розповідає Іван.

Після розформування батальйону влітку 2023 року Івана перевели до 92-ї окремої штурмової бригади. Із червня 2023 року він воював на Донецькому напрямку, зокрема поблизу Кліщіївки та Бахмута.

«У нас там, на Донеччині, є родичі, з якими ми не спілкуємося ще з 2014 року. Я дуже не хотів туди потрапляти, бо міг зустрітися зі своєю ріднею. Але потрапив і відвоював там пів року», – розповідає ветеран.

Цей період, зізнається чоловік, залишив найтяжчі спогади через запеклі бої. Згодом підрозділ перекинули на Харківщину, де тоді загострилася ситуація.

За час служби Іван зазнав кількох контузій.

«Мабуть, більше ніж кожен другий військовий пережив контузію. Дуже сильні були мінометні обстріли, танкові – яких тільки не було. Вибухало за декілька метрів від нас, дуже багато хлопців полягло. І ці наслідки згодом даються взнаки. У когось одразу, у когось пізніше», – говорить ветеран війни.

13 червня 2024 року Горбенко звільнився з військової служби. Він мав групу інвалідності через професійні захворювання, набуті за роки роботи на заводах, тому скористався законним правом на звільнення зі служби за станом здоров’я.

«Я розумів, що мені дуже багато разів щастило на фронті, тому не став більше випробовувати долю», – каже ветеран.

За мужність і успішне виконання бойових завдань у 2022 році Іван Горбенко отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». А у 2023 році його нагородили нагрудним знаком Міністерства оборони України «Знак пошани».

Повернення до цивільного життя, ділиться ветеран, не було для нього надто складним. Велику роль у цьому відіграли підтримка родини та спілкування з побратимами.

«Звичайно, щодня згадую війну, загиблих і поранених. Дуже багато страшного побачив. Але сім’я, праця, друзі – усе це допомагає. Коли в тебе є близькі люди, робота, якісь мрії, то немає часу просто сидіти й горювати», – каже чоловік.

Повернувся до меблевої справи

Після повернення Іван кілька місяців обмірковував, чим займатися далі. Зрештою вирішив знову зайнятися підприємництвом і повернутися до виготовлення корпусних меблів.

На початку 2025 року Іван отримав державний грант через портал «Дія». За ці кошти придбав обладнання для майстерні: форматно-розкрійний і свердлильний верстати, а також професійні пили. За умовами грантової програми він також мав працевлаштувати одного працівника.

Однак згодом ситуація в Запоріжжі ставала дедалі складнішою.

«Робота була нестабільною: то замовлення є, то немає. А працівникові потрібно регулярно платити зарплату. Тому я вирішив повернути грант. Заробив необхідні кошти й повернув їх, тож був спокійний, що нікому нічого не винен», – пояснює Іван.

Після цього він вирішив працювати самостійно й водночас змінив спеціалізацію. Тепер у власному цеху виготовляє меблі в стилі лофт, поєднуючи металеві конструкції з деревиною, склом та іншими матеріалами. Серед його виробів – металеві основи для комп’ютерних столів, книжкові етажерки, взуттєвиці, гардеробні системи та інші меблеві конструкції. Більшість замовлень надходить від інших меблярів.

Крім того, Іван вклав кошти в ще один напрямок діяльності – порошкове фарбування металевих виробів. Для цього придбав і встановив спеціальну піч полімеризації.

«Замовлення на фарбування є. Люди приїжджають, привозять свої металеві вироби. Не пошкодував, що вклав гроші в це обладнання», – говорить підприємець.

Готові вироби та процес їх виготовлення Іван показує в соціальних мережах. Свою майстерню назвав Verba Меблі Loft – на честь військового позивного.

«Я дуже дорожу своєю свободою. Двадцять років пропрацював на заводах, щоб у 40 років стати вільним і працювати на себе. Тому, хто хоча б раз попрацював на себе, вже важко повернутися до найманої праці», – пояснює Іван.

Міг виїхати за кордон, але залишається працювати в Запоріжжі

Робота у прифронтовому місті супроводжується численними воєнними викликами. Насамперед на бізнес впливає погіршення безпекової ситуації.

«У Запоріжжі замовлень небагато, особливо протягом останнього року. Люди не поспішають купувати, адже невідомо, що буде далі. Найбільше замовлень надходить із Дніпра та Києва», – розповідає підприємець.

Ще одна проблема – перебої з електропостачанням.

«Генератор у мене є, але він підходить лише для ручного інструменту. А піч, яка приносить найбільше доходу, споживає 12 кВт. Генератор такої потужності коштує дуже дорого, тому поки не можу собі його дозволити», – пояснює Іван.

Попри труднощі, пов’язані з життям і роботою у прифронтовому місті, чоловік налаштований залишатися в Запоріжжі та продовжувати власну справу. За його словами, друзі за кордоном не раз запрошували його переїхати до них, однак він не хоче залишати Україну.

«Мене вистачає максимум на два тижні за кордоном. Потім хочеться додому. Мені пропонували роботу і в Німеччині, і в Польщі, але я не хочу. Знаю, що вже за місяць там вовком завию і захочу повернутися. А переїжджати в інше місто – це тікати від війни. До того ж ніколи не знаєш, де прилетить», – пояснює ветеран.

Власна справа та родина мотивують рухатися вперед

Не опускати рук Івану допомагає передусім родина. У чоловіка дві доньки. Одна з його головних мотивацій зараз – допомогти молодшій здійснити мрію та здобути освіту за кордоном.

Ще одна справа, яку Іван хоче завершити, – будівництво власного будинку в Запоріжжі.

Підприємець також планує розвивати власне виробництво.

«Я стежу за ринком і за тим, що зараз актуально. Хочу придбати обладнання для лазерного зварювання. Воно дуже дороге, але розумію, що з часом до цього прийду», – розповідає Іван.

Найбільша мрія чоловіка, як і багатьох українців, – завершення війни. Після цього він хоче знову подорожувати.

«Ми живемо на цьому світі один раз, і його треба максимально побачити», – каже ветеран.

Тим, хто замислюється над відкриттям власної справи, але боїться ризиків і можливих невдач, Іван радить не відкладати задумане. На його думку, надмірні розрахунки й постійні сумніви можуть завадити зробити перший крок.

«Якщо ти впевнений у своїй ідеї, бери й роби. Не рахуй кожну копійку, не думай постійно, коли воно окупиться і який буде прибуток. Треба просто брати й робити. Не боятися. Можна мріяти все життя, а можна ставити ціль і йти до неї», – підсумовує підприємець.

Текст – Олександр Носок, фото – з архіву Івана Горбенка


Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!