Після подвійної ампутації – на вейк і до власного бізнесу: історія ветерана Артема Гришка із Запоріжжя

Запоріжець Артем Гришко після початку повномасштабної війни приєднався до ЗСУ. У березні 2024 року на Авдіївському напрямку автомобіль, яким він керував, підірвався на протитанковій міні. Військовий отримав тяжкі поранення та втратив обидві ноги.

Після майже року лікування і реабілітації Артем повернувся до Запоріжжя. Нині він ходить на протезах, займається вейкбордингом, бере участь у змаганнях, відновлює виноградник та розвиває власну справу з 3D-друку.

Як Артем Гришко проходив лікування та реабілітацію, повертався до активного життя і почав розвивати нові напрямки – у матеріалі «Першого Запорізького».

У 2022 році приєднався до ЗСУ та став командиром взводу

За освітою Артем Гришко – магістр фінансів, однак за фахом не працював. Після закінчення навчання у 2014 році обрав ресторанну сферу. Майже рік провів в Об’єднаних Арабських Еміратах, потім був сезон у Буковелі, а з 2016-го до 2019-го працював у заміському комплексі Selfish Club під Києвом. Там дійшов до посади шеф-бармена.

У 2019 році чоловік поїхав до Польщі та два роки працював у таксі. Після повернення до Запоріжжя вирішив переїхати в село й зайнятися господарством.

У жовтні 2021 року придбав 65 соток землі в одному селі Запорізької області. Хотів розвивати там пермакультурний проєкт – вирощувати різні культури поруч, щоб вони доповнювали одна одну: наприклад, одні рослини могли збагачувати ґрунт, інші – створювати тінь або допомагати зберігати вологу. На території також залишався невеликий будинок і старий виноградник, за яким кілька років не доглядали.

Розпочати задумане не встиг. Після початку повномасштабного вторгнення намагався долучитися до територіальної оборони, однак вільних місць тоді не було.

У квітні 2022 року дорогою до села Артем отримав повістку на блокпості. Згодом потрапив до 53-ї окремої механізованої бригади.

До війська прийшов солдатом без попередньої військової підготовки. Пізніше став молодшим сержантом, а згодом отримав звання молодшого лейтенанта. Зрештою очолив взвод.

Воював на Курахівському напрямку, двічі перебував поблизу Бахмута, а пізніше – під Авдіївкою. Організовував ротації, шукав місця для нових позицій та разом із бійцями облаштовував їх.

«Мав сидіти з паперами та віддавати накази, хто що робить. Але накази віддавав не за робочим столом, а безпосередньо там, де відбувалися бойові дії», – згадує ветеран.

Підірвався на протитанковій міні та пережив три клінічні смерті

У середині березня 2024 року Артем перебував на Авдіївському напрямку. Того дня після висадки російського десанту тривали штурмові та контрштурмові дії.

Вночі він мав забрати своїх бійців з однієї позиції, перевезти їх на іншу та замінити піхоту. Завдання виконали, але дорогою назад автомобіль наїхав на протитанкову міну: «Була дуже темна ніч, майже нічого не бачив, тому їхав повільно. Міна спрацювала під колесом. Мотор відкинуло метрів на 70. Якби рухався трохи швидше, весь заряд пішов би в мене».

Внаслідок вибуху Артем отримав тяжкі травми ніг і руки. Ще перед цим, коли разом із бійцем переходив відкрите поле під мінометним вогнем, його поранило в руку.

Побратими витягли командира з машини. Приблизно за пів години до них дістався евакуаційний пікап.

Подальші події чоловік майже не пам’ятає: час від часу приходив до тями, а згодом прокинувся вже у Дніпрі. З медичних документів пізніше дізнався, що пережив три клінічні смерті. Серце зупинялося після евакуації з поля, у стабілізаційному пункті та під час транспортування до наступної лікарні.

У Дніпрі Артем провів близько двох тижнів. Медики оперували травмовані кінцівки та інші ушкодження, після чого його перевезли до Києва. Там ампутували другу ногу, а приблизно через місяць після підриву виявили ще й перелом хребта.

«Мене почали потроху садити, щоб м’язи згадували навантаження. Одного разу підняли – і спину сильно заклинило. Так і знайшли перелом. Після цього будь-який різкий рух, кашель чи навіть чхання могли викликати спазм хвилин на 40», – згадує ветеран.

Далі лікування продовжилося у Тернопільській області. Там Артемові прооперували руку та встановили стрижень, а хребет зафіксували металоконструкцією. Під час вибуху також була пошкоджена барабанна перетинка. Її вдалося відновити, і слух повернувся.

Під час реабілітації заново вчився сидіти, а потім – ходити на протезах

У червні 2024 року, через три місяці після поранення, Артем почав активне відновлення. На той момент самостійно сидіти ще не міг. Операцію на хребті провели незадовго до цього, а через важку травму доводилося заново розробляти плече, кисть і пальці.

Під час поранення був пошкоджений променевий нерв, який відповідає за частину рухів кисті та пальців. Спочатку вони майже не працювали, однак поступово моторика почала повертатися.

«Мене навчали всьому із самого початку. Розробляли плече, руку, вчили сидіти. Мені дуже пощастило, що моторика руки взагалі повернулася. Обмеження залишилися, але все працює», – каже ветеран.

Приблизно через місяць після операції на хребті Артем уже міг самостійно сидіти, хоча біль не минав ще тривалий час.

Наприкінці вересня 2024 року він розпочав протезування у Львові в центрі Superhumans. До цього кілька разів приїжджав на огляди, а після госпіталізації йому за кілька днів виготовили протези та почали навчати ними користуватися.

Спочатку пересувався з милицями. Після ампутації обох ніг потрібно було заново вчитися тримати рівновагу, правильно розподіляти вагу тіла та звикати до нового способу пересування.

На початку грудня Артема виписали з центру. Тоді він міг кілька разів на день ставати на протези та ходити по 15-20 хвилин, а решту часу користувався кріслом колісним.

Потім ветеран знову поїхав до Тернопільської області, де продовжив відновлення та самостійно тренувався пересуватися без сторонньої допомоги. Перші кроки давалися важко через сильний біль у спині. Після кожного руху міг початися спазм, тому доводилося зупинятися й чекати, поки він мине: «Роблю крок – починається спазм. Стою, чекаю, поки він мине, і роблю наступний. Отак і ходив».

До Запоріжжя приїхав у квітні 2025-го: «Ти настільки випадаєш із життя через армію та поранення, що після повернення не відчуваєш, ніби воно змінилося. Воно просто почалося по-новому. Все робиш, виходячи зі своїх можливостей. Якщо не можеш зробити як раніше – вчишся робити по-іншому».

Після повернення до Запоріжжя почав займатися адаптивним вейкбордингом і вже виступав на чемпіонаті Європи

У перші тижні після повернення до Запоріжжя Артем знайшов спортивний зал і почав регулярно тренуватися.

З адаптивним спортом познайомився ще під час реабілітації. Центр Superhumans організував для ветеранів поїздку до Буковеля, де вони разом з інструкторами каталися на лижах сидячи.

Саме там Артем познайомився з одним зі співзасновників Асоціації адаптивного вейкбордингу України. Влітку чоловік працював інструктором із цього виду спорту та запропонував ветерану приїхати до Києва й спробувати себе на воді.

Вейкбординг – це катання на спеціальній дошці, коли людину тягне катер або трос канатної установки. Для спортсменів з ампутаціями обох ніг використовують спеціальне крісло, яке закріплюють на дошці.

Перший сезон для Артема розпочався у 2025 році. Спочатку він їздив на тренування до Києва, а згодом приєднався до запорізького клубу «Адреналін».

«Це шикарний вид спорту. Їдеш на дошці по воді за тросом, вчишся різних трюків. Він дуже адреналіновий», – розповідає чоловік.

У Запоріжжі займатися складніше через відсутність зручного доступу до води. До канатної установки веде крутий піщаний схил, який самостійно подолати непросто. Тому дістатися до місця старту та повернутися після заїздів Артемові допомагають працівники клубу: «Я перевдягаюся, а потім мене несуть вниз, після тренування – вгору. Кайфую, мене це не напружує».

Того ж року Артем разом з іншими українськими спортсменами поїхав на чемпіонат Європи. Тоді команда з України вперше виступила у сидячій категорії адаптивного вейкбордингу.

Протягом сезону він також брав участь у змаганнях у різних містах України. У 2026 році продовжив тренуватися та планує знову виступити на чемпіонаті Європи.

Паралельно ветеран повертався й до звичних побутових речей. У серпні 2025 року почав знову керувати автомобілем. Машину переобладнали на ручне керування – систему, яка дає змогу контролювати газ і гальма руками.

Уже за два тижні після цього Артем самостійно поїхав автомобілем до Європи.

Повернувся до виноградника, який планував розвивати ще до великої війни

Після повернення до цивільного життя Артем знову взявся за господарство у селі, де ще до повномасштабного вторгнення придбав 65 соток землі.

У перший рік війни територія майже залишалася без догляду. У 2023 році чоловік найняв людину, щоб скосити високу траву, а згодом домовився із сусідом, аби той час від часу наглядав за землею.

Саме сусід помітив, що старі виноградні лози, які раніше намагалися викорчувати, знову проростають рівними рядами: «Він телефонує: «Я вже втомився той виноград зрізати, усе лізе і лізе». Кажу: «Якщо лізе – залишай». Він каже: «Так він рядами росте». От так виноград і переміг».

На території збереглося близько 250 старих рослин. Переважно це столові сорти, також залишилася невелика кількість винних, які використовують для домашнього виноробства.

У 2024 році, коли Артем перебував у лікарні, сусід почав відновлювати виноградник: встановив шпалери для підв’язування лози, прибирав зайві пагони та стежив за станом рослин.

Після повернення до Запоріжжя у квітні 2025 року ветеран активніше долучився до розвитку господарства. Щоденний догляд за ділянкою й надалі залишився на сусідові, який живе навпроти. Артем натомість закуповує саджанці та необхідні матеріали, визначає подальші напрямки розвитку й займається збутом урожаю.

У 2025 році тут висадили ще 50 нових кущів, а у 2026-му – 70. Нині їх близько 400, а цьогорічний урожай оцінюють приблизно у 500 кілограмів.

Такого обсягу поки недостатньо для повноцінної гуртової реалізації. Покупців, яких знаходять через оголошення та робочі чати, переважно цікавлять партії від тонни й більше. Ще одна складність – близькість до зони бойових дій: їхати туди за невеликою кількістю продукції готові не всі.

Виноград продають через знайомих і місцеві магазини. Те, що не вдається реалізувати свіжим, планують переробляти на сік і родзинки. Із винних сортів сусід також робить невелику кількість домашнього вина.

Наступного сезону планують висадити ще близько 200 кущів. Цього разу Артем хоче зосередитися на сортах, які вже ростуть на ділянці, щоб надалі формувати більші партії одного виду.

Наразі ця справа ще потребує вкладень і не приносить прибутку, однак ветеран розраховує поступово збільшувати врожайність: «Поки ця справа збиткова, тому що все йде на розвиток. Але раніше з одного ряду тут могли збирати близько 500 кілограмів, а всього їх двадцять. Тому розраховую, що з часом це може стати непоганою справою».

Почав освоювати 3D-друк у квартирі, а вже за кілька місяців облаштував власну майстерню з десятком принтерів

Ще під час лікування Артем самостійно взявся за програмування. Проходив онлайн-курси, безкоштовний доступ до яких надавали військовим та ветеранам. Навчання йшло добре, однак згодом вирішив спробувати себе в іншій технологічній сфері. Часто дивився відео про 3D-друк, а у грудні 2025 року придбав перший спеціальний принтер для таких завдань.

Спочатку виготовляв тестові моделі, розбирався в налаштуваннях обладнання та експериментував із матеріалами. Поступово почав самостійно створювати цифрові макети простих виробів. 3D-принтер виготовляє предмет за цифровою моделлю, пошарово наносячи розплавлений пластик. Для різних завдань використовують матеріали, які відрізняються міцністю, гнучкістю та іншими властивостями.

«Я спочатку вирішив розібратися, як усе працює. Не знаю, скільки кілограмів пластику за цей час викинув у сміття. А вже потім почав щось продавати», – розповідає Артем.

У лютому 2026 року він зареєструвався фізичною особою-підприємцем  та запустив «3D Ферму Аджа». Серед перших товарів були брелоки, підвіски та світильники.

Одним із незвичних замовлень стали нагороди для змагань із вейкбордингу. Їх зробив у вигляді канатної установки, а емблему обладнав підсвічуванням. Вироби сподобалися організаторам, тому згодом клуб замовив додаткову партію вже для продажу власного мерчу.

З часом «3D Ферма Аджа» почала працювати не лише із сувенірною продукцією. Артем взявся за серійний друк для підприємств – виготовлення великих партій однакових технічних елементів та запчастин.

Якщо клієнт не має готової цифрової моделі, її спершу потрібно розробити. Потім роблять пробні зразки, за потреби коригують макет і лише після цього запускають необхідну кількість. Тривалість залежить від розміру, форми, матеріалу, кількості кольорів та складності виробу.

Одного пристрою для замовлень швидко стало недостатньо. Навесні Артем придбав ще кілька, а до літа мав уже вісім.

Нині у «3D Фермі Аджа» працюють 13 принтерів. Серед них є більші моделі для габаритних виробів, а також обладнання, яке швидше змінює кольори та зменшує витрати пластику під час такого друку.

Спершу всю техніку Артем тримав у квартирі. Коли її побільшало, постійний шум та нестача вільного місця почали заважати працювати. За одним столом доводилося одночасно моделювати, збирати й підфарбовувати вироби, складати запчастини та пакувати замовлення.

Тому нещодавно він орендував майстерню площею близько 50 квадратних метрів. Приміщення поступово облаштовує так, щоб окремо розмістити обладнання, зону для складання й обробки готових виробів, пакування, зберігання пластику та робоче місце з комп’ютером.

Коли ветеран їздить на спортивні змагання або до протезних центрів, йому допомагає родина. Частину обладнання можна запустити дистанційно, проте хтось має замінити пластик, зняти надруковані елементи та підготувати техніку до наступного запуску. Сестра також долучилася до ведення сторінки «3D Ферми Аджа» в Instagram.

Окремо Артем друкує необхідні речі для військових. Бойовий підрозділ, у якому нині служить його колишній боєць, повідомляє, що саме та в якій кількості потрібно виготовити. Після цього готові вироби відправляють захисникам. Для закупівлі пластику та обслуговування техніки ветеран збирає донати. Крім того, спрямовує на ці потреби 5% доходу від власної справи. Під час спортивних заходів також продає частину своєї продукції, а отримані кошти використовує для подальшого друку на потреби військових.

Надалі хоче збільшити кількість обладнання, щоб брати більше серійних і гуртових замовлень. Для цього також розглядає можливість податися на грант.

Раніше він уже скористався державною компенсацією на облаштування робочого місця для людини з інвалідністю. За отримані кошти придбав ще кілька принтерів.

Зі зростанням «3D Ферми Аджа» Артем замислюється і над розширенням команди. Нині основними процесами займається сам, а через спортивні змагання, поїздки до протезних центрів та інші справи часу на подальший розвиток не завжди вистачає.

«Життя не закінчується на пораненні»

Після повернення до Запоріжжя Артем гостріше почав помічати проблеми з доступністю міського простору. Сам переважно пересувається на протезах та автомобілем, однак звертає увагу на нестачу пандусів і поручнів, поганий стан тротуарів та незручні паркувальні місця.

Особливо важко тим, хто постійно користується кріслом колісним. Навіть якщо біля будинку є пандус, далі дорогу можуть перекрити ями, високі бордюри або відсутність зручних з’їздів.

Помічає ветеран і реакцію перехожих. Дехто, побачивши протези, одразу відводить погляд, ніби боїться поставити недоречне запитання або привернути зайву увагу. Сам Артем до таких розмов ставиться спокійно й каже, що йому навіть приємно, коли хтось цікавиться його досвідом: «Мені подобається, коли люди підходять і запитують. Навіть якщо думають, що питання якесь недоречне. Для мене це означає, що людина намагається зрозуміти життя людини з інвалідністю та ставитися до неї на рівних».

Натомість не сприймає жалості до себе. За його словами, після поранення життя не зупинилося – він тренується, їздить на змагання, керує автомобілем, розвиває «3D Ферму Аджа» та займається виноградником.

Ветеранам, які після служби або лікування лише повертаються до цивільного життя, Артем Гришко радить не сприймати цей момент як втрату всіх попередніх можливостей: «Життя не закінчується на пораненні або на чомусь іншому. Ти вижив, у тебе є можливість жити далі – і ти продовжуєш жити».

Текст – Анастасія Гавриш, фото з архіву Артема Гришка

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди. 

---

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!