У Запоріжжі 37 родинам захисників, що загинули чи зникли безвісти, передали нагороди воїнів

24.09.2026 Дмитро Носов

35 сім’ям полеглих захисників та двом сім’ям військових, що зникли за особових обставин, передали державні та відомчі нагороди. Серед нагороджених – жителі Запоріжжя, Преображенської, Таврійської, Новомиколаївської, Якимівської, Малобілозерської, Пологівської та Веселівської громад, які боронили країну від російських окупантів.

Про це повідомили в Запорізькій обласній військовій адміністрації.

Нагороду отримала пані Раїса, мати полеглого добровольця Артема Сементовського, який служив у 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді. Жінка згадує, що під час служби її син ризикував власним життям заради побратимів. Зокрема, одного разу допоміг витягти із зони бою тяжкопораненого командира. Втім про вчинки матері майже нічого не розповідав й переводив все на жарт. На одному з напрямків захисник отримав поранення. Йому надали на відновлення 30 днів відпустки, втім вже за 10 днів Артем повернувся до побратимів.

Під час бойових дій на Мар’їнському напрямку Артем зник безвісти. Лише за два роки стало відомо, що він загинув. Його тіло ідентифікували за результатами ДНК-експертизи. Орденом «За мужність» ІІІ ступеня Артема Сементовського нагородили посмертно.

Світлані, дружині полеглого штаб-сержанта державної прикордонної служби Олексія Хватова, передали нагороду чоловіка – медаль «Захиснику Вітчизни». До війни чоловік працював головним енергетиком на одному із запорізьких підприємств, професійно займався армрестлінгом, для себе вивчав арабську мову. Разом подружжя прожило 30 років. Чоловік загинув на Херсонщині у 2025 році.

«Коли почалася війна, я його дуже-дуже просила залишитися вдома, навіть шантажувала, маніпулювала. Але в 2024 році Олексій усе одно пішов служити – добровільно. Я розуміла, що мені вже треба його відпускати, бо по-іншому чоловік не міг. Єдине, на що змогла вмовити, – не йти в штурмовики, як він мріяв. Чоловік по життю був бійцем, воїном, прагнув усіх захищати, оберігати. Завжди казав: «Я захищаю свої берізки, свою землю. Я воюю не для того, щоб ти сумувала, а щоб кайфувала». Досі не можу повірити, що його немає…», – поділилася Світлана Хватова.