«Одна мета – перемогти»: історія запорізької волонтерки Стелли Орел, яка понад дванадцять років допомагає військовим

Стелла Орел допомагає українським військовим із 2014 року. Вона возила допомогу на Донеччину та Луганщину й не раз потрапляла під обстріли.

Після початку повномасштабного вторгнення Стелла продовжила їздити на передову, доставляючи їжу та гуманітарну допомогу військовим і цивільним у Бахмуті, Часовому Яру, Костянтинівці та інших гарячих точках. 

Під час служби у Стелли діагностували рак, однак навіть це не зупинило її. Після розформування підрозділу у 2023 році вона продовжила волонтерити: виготовляє окопні свічки та маскувальні сітки, збирає допомогу й передає її військовим. Окрім цього, вже третій рік поспіль Стелла організовує в Запоріжжі акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти. 

Своєю історією Стелла Орел поділилася з «Першим Запорізьким». 

У 2014 році почала регулярно їздити до військових на фронт 

Волонтерська історія Стелли Орел розпочалася у 2014 році, після початку російської агресії на сході України. Тоді в Запоріжжі створили жіночу сотню самооборони, до якої долучилася Стелла. Спочатку вона готувала їжу для бійців самооборони. Її зміна починалася о 23:00 і тривала до ранку. 

Згодом Стелла почала їздити на фронт і доставляти військовим їжу та необхідні речі.

«Моя перша поїздка була в травні, до бійців “Азову”. Вони називалися “чорні чоловічки”. Ми доставляли їм їжу», – згадує волонтерка. 

Невдовзі бійці Запорізької самооборони вирушили на Донеччину та вступили до добровольчого батальйону «Донбас». 

«Коли я подзвонила й запитала, чи хтось приїжджає до них із їжею або допомогою, вони відповіли: “Ні”. Тоді я вирішила в червні поїхати до Донецька. На той момент місто вже було окуповане. Я дуже хвилювалася, хлопці мене не відпускали, казали, що мене можуть взяти в полон. Але я була налаштована їхати. Із двома великими харківськими сумками я спочатку доїхала потягом, а потім двома електричками – до Артемівська (нині Бахмут, – прим.), – розповідає Стелла».

Дорогою було небезпечно: містом пересувалися озброєні бойовики. Коли Стелла бачила патрулі, намагалася сховатися та не привертати до себе уваги. 

Згодом вона почала регулярно їздити на схід, зокрема до Попасної, Іловайська та Лисичанська. 

«В Лисичанську я пробула тиждень з військовими, коли вони звільняли місто», – згадує волонтерка. 

У вересні Стелла повернулася додому, але продовжила займатися волонтерством. За її словами, тоді потреби українських військових суттєво відрізнялися від нинішніх. Бійцям часто бракувало найнеобхіднішого – від одягу та взуття до засобів особистої гігієни. 

«Хлопці воювали, можна сказати, у гумових капцях. Ми возили все необхідне: штани, футболки, засоби гігієни, їжу – усе, що їм було потрібно», – розповідає Стелла. 

Постійна робота на кухні та поїздки на Донеччину щосуботи

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, Стелла Орел прийшла до штабу оборони Запорізького краю. Там вона зустріла багатьох людей, яких знала ще з 2014 року, – військових, добровольців та волонтерів. 

5 березня Стелла підписала контракт із добровольчим формуванням, яке тоді називалося «Азов-Запоріжжя». У підрозділі вона знову відповідала за кухню. Її робочий день починався о восьмій ранку і завершувався близько 23:00. Перерв майже не було: кількість військових зростала, а кухня мала працювати безперервно. 

Водночас Стелла не залишила поїздок на передову. Перший такий виїзд відбувся 1 квітня 2022 року – вона разом із напарниками повезла їжу військовим у Гуляйполе. 

«Так у мене й почалися поїздки. Щосуботи я їздила до хлопців. Потім їх перекинули на Донбас, і я почала їздити туди. Бахмут, Часів Яр, Костянтинівка, Дружківка – я об’їздила весь Донбас, доправляючи допомогу», – розповідає Стелла. 

Допомагала вона не лише військовим. Вирушаючи на фронт, намагалася передати гуманітарну допомогу й цивільним, які залишалися у прифронтових містах і селах. За одну поїздку могла відвідати сім-вісім точок – військові позиції, шпиталі, штаби та місця, де перебували місцеві жителі. Везла воду, їжу, продукти, одяг і медикаменти.

Особливе місце серед цих поїздок посідає Бахмут. Стелла досі пам’ятає свій перший заїзд до міста. Вони очікували побачити блокпост, але його вже не було. Майже одразу почалися обстріли. 

«Було дуже страшно. У мене були повні очі сліз», – згадує волонтерка. 

Під час одного з виїздів Стелла побачила двох дівчаток, які йшли містом із санчатами під звуки обстрілів. 

«Ми запитуємо: “Де ваші батьки?”. Вони відповідають: “Вдома, а ми просто вийшли погуляти”. Для мене це був просто жах», – розповідає Стелла. 

Найважчі спогади пов’язані зі шпиталем у Бахмуті. На Різдво 2023 року Стелла приїхала туди, щоб привезти медикаменти та іншу допомогу. Через велику кількість поранених медики були змушені надавати допомогу просто на вулиці. 

«Було тоді мінус 12 градусів, а поранені військові лежали просто на вулиці, на ношах. Було лише два хірурги й велика черга з поранених. Ми бігали та вкривали їх ковдрами. Бачила, як хлопці плакали від болю. У деяких було по два турнікети, вони просили їх зняти. Я казала, що не можна, треба терпіти», – згадує волонтерка. 

Серед поранених був військовий, який попросив Стеллу зателефонувати його матері. Зв’язку в Бахмуті майже не було, але жінка спробувала набрати номер, який він продиктував.

«Я беру телефон, він мені диктує телефон. Я натискаю – і тут ідуть гудки, чути голос. Я йому даю трубку, він кричить: “Мамо, мамо, це твій син. Я живий”. Я на все життя запам’ятала це», – розповідає Стелла. 

У багатьох поїздках її напарником був Антон Храпенко. Разом вони їздили до найгарячіших точок. Згодом Антон пішов служити до війська. 14 січня 2024 року він загинув. 

Попри онкологічне захворювання продовжила службу та волонтерство

Поки Стелла продовжувала служити та їздити на фронт, у неї виявили рак. Жінці зробили операцію, після якої вона пройшла 25 курсів променевої терапії. Попри складне лікування, Стелла не захотіла залишати службу та волонтерську роботу. 

Після операції їй радили залишатися вдома, однак бездіяльність виявилася для неї важчою, ніж повернення до справ. 

«Коли мені діагностували рак, я впала в таку депресію, що ридала цілими днями. А хлопці потім кажуть мені: “Все, лежи вдома”. А я відповідаю: “Та ні, навпаки, я не можу лежати, треба щось робити”. Мені завжди здається, що я роблю мало і треба більше», – згадує Стелла. 

Вже через два тижні після операції вона знову поїхала на Донеччину. 

«Було важко, звісно, тому що рукою було навіть важко поворухнути. Але я все ж доставила тоді гуманітарну допомогу нашим військовим», – розповідає волонтерка. 

У 2023 році добровольче формування, в якому служила Стелла, розформували. Після цього вона продовжила волонтерську діяльність. 

Порівнюючи 2014 рік із повномасштабною війною, Стелла зазначає, що змінилися не лише масштаби бойових дій, а й потреби українських військових.

«Війна з 2022 року – це вже інша війна. Тепер передаємо дрони, рації, антени, машини тощо. Зараз допомога стала більш технологічною», – пояснює волонтерка. 

Підтримувати цю роботу їй допомагають українці, які живуть за кордоном – зокрема у США, Німеччині та інших країнах. Вони донатять і надсилають необхідні речі.

Допомогла об’єднати містян на акціях «Не мовчи! Полон вбиває!»

Стелла Орел стала однією з тих, хто об’єднав запоріжців для проведення регулярних акцій на підтримку військовополонених і зниклих безвісти.

Вона бачила, що подібні заходи вже проходять в інших українських містах. У Запоріжжі також проводили акції на підтримку полонених, однак, за словами Стелли, людей на них приходило небагато. Тоді вона вирішила долучити до таких заходів більше містян.

Стелла звернулася до молодіжної організації «Центурія» та запропонувала разом організовувати акції. Перша спільна акція відбулася 12 травня 2024 року в центрі Запоріжжя, біля обласної військової адміністрації. На неї прийшло багато людей, і відтоді такі заходи стали регулярними. 

Насамперед до акцій долучаються родини військовополонених і зниклих безвісти. Зазвичай на них збирається близько 60–70 людей. Для родичів це можливість нагадувати про своїх близьких, які перебувають у полоні або чия доля досі невідома, та не дозволяти суспільству забувати про них. 

«На жаль, останнім часом ми отримуємо дуже багато страшних звісток – підтвердження смерті захисників. Але їхні рідні приходять, долучаються до акції, щоб підтримати інших», – розповідає волонтерка. 

До акцій також приходять військові, які пережили російський полон. Після звільнення вони спілкуються з родинами тих, хто досі перебуває в неволі, та розповідають про власний досвід. Одним із таких учасників став Микита Запара, який провів у полоні три роки. 

Стелла зазначає, що звільнені військові розповідали про умови утримання та катування в російському полоні. 

«Це дуже страшно слухати. Російські військові – садисти. Чоловік, який пережив полон, розповідав, що коли російський військовий їх бив, то весь час стогнав від задоволення», – каже Стелла. 

За її словами, такі історії ще раз показують, чому про військовополонених і зниклих безвісти потрібно говорити постійно. 

Організатори акцій шукають і інші способи привернути увагу до цієї проблеми. Один із таких форматів – велотур, який Стелла організувала разом із бійцем Добровольчого полку імені Кастуся Калиновського Шайгердом. Він також бере участь у білоруських акціях на підтримку полонених і захищає Запорізький край. 

Двічі потрапляла під атаки російських FPV-дронів

Стелла Орел зазначає, що проводити акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти в Запоріжжі дедалі складніше. Через постійні російські атаки та повітряні тривоги учасники не завжди можуть вийти на вулицю.

«Вже не пам’ятаю, коли востаннє ми виходили на проспект, адже вже кілька місяців у нас постійно триває повітряна тривога, і нам не дозволяють там проводити акції», – говорить вона. 

Навіть якщо повітряна тривога ненадовго переривається, за кілька хвилин може пролунати нова. Однак Стелла не відмовляється від акцій і продовжує організовувати їх, коли це дозволяє безпекова ситуація. «Поки є можливості, ми проводимо», – каже вона.

Цього року сама Стелла двічі опинилася в епіцентрі атак російських FPV-дронів. Перший випадок стався 29 червня. Жінка приїхала на фестиваль і побачила, як люди почали ховатися під деревами. За кілька секунд вона почула звук дрона та побігла за ними.

«Ми разом стояли під деревами, а дрон кружляв над нами. Було дуже страшно. Потім він полетів у будівлю ОВА й вибухнув на верхньому поверсі», – пригадує Стелла. 

Другий випадок стався 4 липня, коли Стелла прямувала на акцію на підтримку військовополонених. Біля ОВА вона почула звук дрона, але спочатку не надала цьому значення. Потім побачила хлопця та дівчину, які сиділи на лавці, і хотіла попередити їх, щоб вони не залишалися на відкритому місці.

У цей момент молоді люди самі різко підвелися, побачивши FPV-дрон, який пролітав буквально біля їхніх ніг.

«Потім вони побігли, пробігли повз мене, а я просто розгубилася. Дрон прямо переді мною пролетів, врізався в будівлю ОДА й вибухнув. Мене просто оглушило, навколо спалахнуло зарево. Я впала на коліна й затиснула руками вуха. Навіть не знаю, скільки так простояла. Потім сіла на лавочку, і в мене почався стан, схожий на передінсультний», – розповідає жінка. 

Перехожі допомогли Стеллі викликати швидку. Згодом її госпіталізували. У лікарні вона провела 12 днів. 

«Я тоді навіть розмовляти не могла, була гостра реакція на стрес», – каже вона.

Попри пережите, Стелла продовжила брати участь в організації акцій.

Продовжує допомагати військовим і мріє відкрити власний хаб

Сьогодні Стелла Орел продовжує допомагати українським військовим, паралельно вже третій рік перебуває на гормонотерапії та регулярно проходить необхідні медичні процедури. 

Попри це, Стелла не дозволяє собі опускати руки. Вона виготовляє окопні свічки, плете маскувальні сітки, робить засоби від комарів і кліщів, а також продовжує збирати та передавати на фронт необхідну допомогу.

Окреме місце в її житті займають військові тренування. Стелла їздить на полігон і тренується разом із військовими, зокрема відпрацьовує навички стрільби. Вона вважає, що регулярна практика необхідна, адже без неї навички поступово забуваються. 

«Для мене тренування – це не просто заняття. На них я ніби літаю. Це дарує мені дуже позитивні емоції», – ділиться волонтерка. 

За словами Стелли, думок залишити волонтерство в неї ніколи не виникало. У майбутньому вона мріє створити власний волонтерський хаб, куди можна було б звозити та сортувати допомогу. Однак поки що через високу вартість оренди ця ідея залишається лише у думках. 

Головна ж мрія Стелли Орел – завершення війни. 

«Якщо ворог прийде сюди, на нас чекає лише смерть. Тож у нас є тільки одна мета – перемогти», – говорить вона. 

А поки війна триває, Стелла продовжує допомагати військовим, підтримувати їхні родини та нагадувати суспільству про тих, хто перебуває в полоні або зник безвісти.

Долучитися до підтримки волонтерської діяльності Стелли Орел можна за реквізитами:

• ПриватБанк: 4149 4975 2268 7872
• Monobank: 4441 1111 4656 5019

Текст – Олександр Носок, фото – з архіву Стелли Орел

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!