У 68 років почати з чистого аркуша: як бджоляр Володимир Малихін з Краматорська відновив пасіку на Хортиці

Серед бджолярів ім’я Володимира Малихіна знане не лише в Україні, а й у всьому світі. Його пасіка на Донеччині була місцем для експериментів, з яких народжувалися численні книги про бджільництво. А продукти апітерапії бджільництва, які він виготовляв, допомагали багатьом людям зміцнити здоров’я. Проте на початку повномасштабної війни окупанти знищили пасіку та зруйнували його будинок. Тож у 68 років Володимиру довелося почати все спочатку вже у прифронтовому Запоріжжі.

Зараз вимушений переселенець із Краматорська, який вперше зіткнувся з війною ще 2014 року, завдяки фінансовій підтримці небайдужих відновив пасіку на острові Хортиця. У заповідній зоні професійний бджільник продовжує вивчати корисні властивості бджолиних продуктів. Та найбільше прагне передати свої знання молоді.

«Перший Запорізький» поспілкувався з почесним пасічником Володимиром Малихіним та ділиться його непростою, але надихаючою історією.

З машинобудівного заводу – на пасіку: як випадкова історія кардинально змінила життя

Бджільництвом Володимир Малихін почав займатися майже чотири десятиліття тому – ще в 1984 році. У професію, яка стала справою всього життя, він прийшов випадково. За першою освітою чоловік – технік-технолог, у радянські часи працював токарем на машинобудівному підприємстві. Коли він оформлював свого сина до школи, то помітив на його руках бородавки. Щоб їх вивести, треба було йти до косметичного кабінету. Однак, як розповідає Володимир, тоді видалення бородавок було досить неприємною процедурою, після якої могли залишитися рубці, а також зберігався ризик рецидиву.

«Я пожалівся колегам на заводі, що ось така біда в мене. І хтось, між іншим, каже: «Та звернись до бджоляра – і вирішиш проблему». Я подумав, чим він допоможе? Для мене бджільництво асоціювалося з банкою меду і ложкою в ньому, і не більше. Я в очі того вулика не бачив і не знав, що у ньому твориться. Але раз була рекомендація, значить треба було шукати порятунок заради дитини», – розповідає Володимир про своє рішення звернутися до пасічника.

Чоловік уявляв бджоляра сивобородим дідом з палицею у  солом’яному капелюсі, який ледь-ледь пересуває ноги. Аж раптом перед ним постав молодий чоловік його віку, і Володимир щиро здивувався. Той порадив вивести бородавки за допомогою прополісу – смолистої клейкої речовини, яку бджоли збирають з бруньок різних рослин. Вони використовують її як антисептик: перед відкладанням яєць матка дезінфікує прополісом кожну чарунку. Також цей запашний природний клей прискорює загоєння ран.

«Я приклав кульку з прополісу до бородавки сина, і воно за 3-4 дні «з’їло» її в нуль, – згадує чоловік. – Навіть жодних ознак не лишилося».

Після цього випадку Володимир кардинально змінив свою думку про бджільництво. Як зазначає сам чоловік, його світогляд перевернувся: «Я відчув, що мене тягне у бджільництво, як у прірву. Я прочитав усі книжки для початківців. Відкрив для себе цілий світ. Знесло у мене дах черговий раз. Уявляєте, технік-технолог, машинобудівник, і раптом – біологія та комахи?».

З кожним днем токар дедалі більше захоплювався пасічництвом і невдовзі вирішив здобути фахову освіту бджоляра. Він вступив на заочне відділення Республіканського навчально-виробничого комбінату бджільництва в Києві. Навчався і паралельно працював за верстатом на заводі, часто понаднормово, щоб утримувати родину.

«Протягом п’яти перших років у мене було одне запитання – куди це я лізу? Але поступово прийшли успіхи, почав щось розуміти. Тоді вік бджолярів починався від 70 років. У нас завжди казали: піду на пенсію – заведу пасіку. А мені ще й 29 не було», – говорить Володимир.

Після завершення навчання чоловік почав спілкуватися з практиками та збагнув, що мало хто з них може поділитися з ним потрібними знаннями. Тому він самотужки взявся досліджувати різні теми, вивчати додаткову літературу, аналізувати досвід інших бджолярів, а також ретельно спостерігати за самими бджолами і вчитися в них. Бо, як каже дипломований пасічник, лише бджоли можуть показати, що їм потрібно. Так Володимир Малихін став фахівцем своєї справи.

На пасіці серед лиманських лісів захоплювався апітерапією та бортництвом

Згодом бджоляр придбав хатинку в невеликому затишному селищі Дробишеве Лиманської громади на Донеччині. Там, серед мальовничих лісів Національного парку «Святі гори», він створив пасіку з 200 вуликів. Перші 15 років Володимир займався найрозповсюдженішим напрямом – збором меду та квіткового пилку. А потім скоротив пасіку до 100 вуликів і зосередився на вивченні та виготовленні продуктів апітерапії (це альтернативний метод медицини, в якому використовуються бджолині продукти), а саме маточного молочка і трутневого гомогенату.

Володимир Малихін зазначає, що більшість людей, чуючи про бджільництво, думають передусім про мед і смаколики. Проте ця галузь особливо цікава дослідженням оздоровчих і профілактичних властивостей продуктів бджільництва.

«У бджіл є стільки лікарських складових: прополіс, пилок, маточне молочко, гомогенат, настойка воскової молі, настойка підмору – понад 10 найменувань. Аптека, грубо кажучи, відпочиває. Це наша панацея».

Маточне молочко та гомогенат рекомендують вживати для підвищення імунітету, поліпшення обміну речовин, нормалізації роботи нервової системи та травлення. Також їх застосовують при лікуванні жіночого та чоловічого безпліддя.

«У моїй практиці було 30 випадків, коли ці гормональні продукти допомогли людям стати батьками. Я спершу думав, може це випадковість. До 30 ще дорахував, а потім вже перестав. Це моє головне завоювання в плані безпліддя», – каже Володимир Малихін.

На своїй пасіці чоловік також практикував бортництво – прадавнє ремесло, яке нині вважається майже зниклим. Ця традиція бджільництва, за якої рій бджіл утримують у зрізаній колоді або у живому дереві, існує понад півтори тисячі років.

Мав Володимир і спеціальну хатинку для оздоровчого сну на вуликах. Він пояснює, що вібрації бджолиних та людських клітин схожі. Тому відпочинок під гудіння бджіл позитивно впливає на стан людини і, зокрема, сприяє відновленню після морально-психологічних травм.

У 2014 році відкрив «Школу бджільництва»

Володимир Малихін спокійно жив у гармонії з природою і бджолами, доки Росія не розпочала війну на сході України.

«Ми ще у 2014 році відчули це на собі. Російські військові по живому розрізали Донбас навпіл», – каже він.

Чоловік розповідає, що тоді мешканцями «сірої зони» опікувалася Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Вона допомагала нужденним харчами та підтримувала сільське господарство, щоб відновити продовольчу безпеку регіону.

Донька та син Володимира в той час активно волонтерили. Зустрівшись з представниками ФАО, вони передали їм мед і розповіли про пасіку батька. Невдовзі представники організації приїхали до Малихіна та запитали, чи може він надати людям із «сірої зони» бджолині сім’ї (тобто бджоляний рій, що живе в одному вулику, з маткою та робочими бджолами), аби ті вирішили свої фінансові складнощі.

«Я кажу: можна, але є одне але. Якщо у людини вже була пасіка і є знання, то вона дасть ладу бджолосім’ям. А якщо є лише бажання і жодних знань, то нічого не вийде. Якщо ви хочете залучити якомога більше постраждалих від війни, я організую школу в себе на пасіці й усього навчу. Вистачить сезону. Я супроводжуватиму їх взимку, проконтролюю зимівлю – і навесні люди підуть та почнуть заробляти якусь копійчину», – розповідає Володимир про те, як у нього виникла ідея започаткувати на пасіці «Школу бджільництва».

Відтоді пасічник ділився своїми знаннями та навчав молодих бджільників усього, що знає сам.

Творче бджільництво: як український пасічник здобув визнання у Європі

До повномасштабного вторгнення Володимир Малихін активно досліджував можливості виробництва продуктів бджільництва. На його пасіці проводилися експерименти та народжувалися нові технології, яким немає аналогів. Бджоляр застосовує своєрідну методику селекції з застосуванням маточного ізолятора. За час своєї практики випробував усі конструкції та типи вуликів.

Свій досвід у бджільництві чоловік описав у шести книжках, які перекладені різними мовами. До порад Володимира Малихіна прислухаються не лише в Україні, а й у всьому світі. Його ім’я добре знають пасічники у Європі.

Володимир розповідає, що розвиток апітерапії в нашій країні перебуває на досить високому рівні, саме тому українських пасічників і кличуть за кордон ділитися знаннями: «Ми не питаємо, а чи можна до вас приїхати? Ні, ми їдемо на запрошення. А це вже щось значить. Хочуть отримати від нас інформацію».

Під час пандемії коронавірусу, коли через жорсткі карантинні обмеження бджолярі не могли спілкуватися, як раніше, Малихін почав організовувати онлайн-конференції, на яких збиралися фахівці галузі з різних куточків світу. На них вони обговорювали тривожні тенденції в українському бджільництві, ділилися власними спостереженнями та новими відкриттями щодо підвищення продуктивності пасік.

«У мене на конференціях були бджолярі з 65 країн, навіть з Нової Зеландії та Австралії. Невелика кількість людей цікавиться цією темою – приблизно один відсоток, але географія доволі широка. Наші обговорення проходять у форматі «круглого столу», – розповідає чоловік.

Відеозаписи зустрічей Володимир викладає на своєму Youtube-каналі «Творче Бджільництво», який веде з 2012 року. У мережі пасічник також показує процес збору маточного молочка та гомогенату, а ще записує навчальні ролики. За цей час його відео переглянули понад сім мільйонів разів. Деякі підписники зізнаються, що якби не натрапили на канал Малихіна, то навряд чи зацікавилися б бджільництвом і створили власні пасіки.

Постійні пошуки, нові відкриття, а також спілкування з українськими й іноземними колегами-пасічниками – таким загалом було життя Володимира Малихіна на Донеччині. За кілька днів до широкомасштабної війни чоловік спостерігав за пробудженням активності бджіл і поступово готувався до початку весни та нового сезону. Втім потрясіння 24 лютого 2022 року перекреслили всі його плани на майбутнє.

Вулики здригалися від вибухів: про життя у постійному стресі під обстрілами

У перший день повномасштабного вторгнення Володимир Малихін приїхав до рідного Краматорська, щоб бути поряд зі своїми дітьми, старенькою матір’ю та п’ятьма онуками. Чоловік ділиться: коли усвідомив початок повномасштабної війни, у нього всередині ніби щось обірвалося.

«О п’ятій ранку, Боже, як гупнуло одразу. Я виходжу з дому на вокзал, а над Краматорськом ракети летять, стрілянина, вогняний шлейф», – пригадує Володимир жахіття того ранку.

На третій день вторгнення чоловік записав зворушливе звернення до своїх підписників. У ньому, стоячи позаду чистої дошки, на якій ще нещодавно креслив і пояснював теми з бджільництва, Володимир закликав підтримати Україну та звернути увагу на дії російських загарбників.

«Ще вчора я будував плани щодо початку сезону, максимально щиро ділився з усіма своїми підписниками знаннями з практичного бджільництва. Намагався бути максимально корисним. Ніколи не скупився на інформацію. Але сьогодні в мій дім прийшла біда. Багато міст під обстрілом. Гинуть люди, ллється кров, – говорив Володимир пригніченим голосом у відеозверненні. – Я вже надивився на сльози своїх дітей, онуків. Не дай Боже комусь це пережити».

Ворожі ракети пролітали над головою чоловіка. Ізюм, Бахмут, Часів Яр – населені пункти, де велися активні бойові дії, були поряд. Пасічник говорить, що він кілька місяців чув постійні звуки обстрілів і вибухів: «Коли бахкало, батареї гуділи, а вулики підстрибували».

Згодом повертатися в Дробишеве стало надто небезпечно. Проте одного разу Володимир разом із сином все ж ризикнув і поїхав до селища, щоб між артилерійськими обстрілами спробувати врятувати пасіку.

«Їхали і бачили побиті будинки, які ще диміли. А по полях стирчали касетні снаряди», – згадує чоловік картину, яку бачив по дорозі.

Вони сподівалися, що українські захисники вистоять і не дадуть ворогу захопити край, але, на жаль, територія майже на п’ять місяців опинилася під російською окупацією. У селищі, де колись був мир і спокій, панували хаос і тотальна розруха.

«Зрозуміло, що там нічого живого вже не могло залишитися», – з сумом говорить бджоляр.

Російські війська контролювали Дробишеве з травня по кінець вересня 2022 року. За час повномасштабної війни в селищі зруйнували церкву, два дитсадки, дві школи, два клуби та багато житлових будинків. Загинуло близько двох десятків мирних жителів.

Російські окупанти зруйнували пасіку та будинок, але не зламали дух

У квітні 2022 року загарбники знищили пасіку та зруйнували будинок Володимира Малихіна. Наслідки обстрілів російської армії чоловік зафіксував на відео.

У подвір’ї стояла тиша – бджіл більше не було. Деякі вулики перекинулися, інші – розлетілися на друзки. У будинку зяяла величезна діра, а поряд з ним виднілася вирва від розриву снаряда. Усі нагороди, сертифікати, книжки та напрацювання бджоляра застигли у багнюці разом з уламками цегли і битим склом. Також помітно, що окупанти залазили до оселі: вони залишили на меблях і стінах написи «Слава великому Путіну!» та інші ненависні антиукраїнські гасла.

Стоячи серед руїн, Володимир пригадав, як росіяни, яких було чимало з-поміж його глядачів і читачів, телефонували йому і говорили не хвилюватися, мовляв, вони скоро прийдуть його «звільняти». «Дякую, що звільнили мене від усього», – сказав у відео чоловік до них, показуючи руками на наслідки приходу «русского мира».

Оглянувши ще раз поглядом, як росіяни зруйнували все, що він робив власними руками, бджоляр зрозумів, що його тут більше нічого не тримає. З розбитого будинку він майже нічого не забрав.

«Я повністю «обнулився», – ділиться Володимир. – Знаєте, як в Італії в новорічну ніч викидають старі меблі з вікна? Раніше я думав: які дурні! У нас ці меблі латають. А виявляється, що оце старе, яке ти тягнеш за собою, не дає тобі рости. Світ не стоїть на місці, розумієте? Все оновлюється. Тому вирішив усе залишити. Тепер дивлюся у завтрашній день. Вороття назад уже немає, треба жити далі».

Почав все з чистого аркуша: як вдалося відродити пасіку з нуля на острові Хортиця

У липні 2022 року Володимир Малихін разом із родиною евакуювався з Краматорська до Запоріжжя. Тут, у прифронтовому місті, його друзі-пасічники запропонували безкоштовне житло.

Влаштувавшись на новому місці, чоловік почав шукати можливості відновити улюблену справу. Якось колеги зі Спілки пасічників України зателефонували Володимиру та розповіли про конкурс на отримання  фінансової підтримки від американського благодійного фонду. Він вирішив взяти участь. Заповнити усі необхідні документи йому допомогли діти. І навесні 2024 року бджоляру вже дали схвальну відповідь.

Отримані кошти переселенець спрямував на придбання вуликів, бджолосімей та необхідного обладнання. Нині Володимир Малихін має пасіку з 60 вуликів, яка знаходиться на острові Хортиця. Він поступово налагоджує виробництво продуктів апітерапії та продовжує свої дослідження.

«Кожна квітка має свої унікальні природні властивості. Їхній пилок містить фітогормони, мікроелементи, вітаміни. Потрапляючи в наш організм, цей пилок може по-різному на нього впливати. Тому ми пів року домагалися дозволу розмістити пасіку саме тут», – каже Володимир.

Бджоляр працює у співпраці з науковцями і пасічниками із Запорізького національного університету. Вони мають доступ до лабораторій навчального закладу, де можуть на професійному рівні вивчати властивості продуктів бджільництва.

Також Володимир і досі продовжує проводити міжнародні онлайн-трансляції, куди не допускає росіян і «ждунів». Учасників конференцій моніторить через гасло «Слава Україна!». На зумах обговорюють, зокрема, і вплив війни на бджільництво.

Навчає нове покоління українських пасічників

Галузь значно постраждала від російської збройної агресії проти України. Особливо критична ситуація склалася на сході країни, де бджільництво опинилося під загрозою подальшого існування. Володимир Малихін розповідає, що багато пасік залишилися покинутими напризволяще на тимчасово окупованих територіях. Через обстріли люди були змушені рятувати свої життя, не маючи змоги подбати про збереження бджіл. Інші господарі не можуть доглядати за пасікою, оскільки пішли на фронт боронити країну.

Щоб відродити галузь, говорить Володимир, необхідно зацікавлювати і залучати до неї більше молоді, а також людей, які отримали інвалідність внаслідок бойових дій. Однак для цього треба фінансова підтримка та увага суспільства до проблеми.

«Інакше сільське господарство страждатиме. Нам потрібні продукти на столі. А для того, щоб вони були, необхідне запилення. Єдиний фактор запилення – це бджоли. У всьому світі їх цінують саме як запилювачів. Бо якщо не буде бджіл, людство загине», – говорить Володимир.

Він зазначає, що готовий ділитися досвідом та навчати студентів. Щосуботи Володимир Малихін проводить лекції в «Школі бджільництва» при Запорізькому національному університеті. Перші заняття він завжди починає зі слів «Я беру з пасіки все, крім меду і пилку», після чого слухачі одразу здивовано піднімають брови. Цим професійний бджоляр зацікавлює нове покоління майбутніх пасічників.

«Мене надихає молодь і сподівання на те, що я ще зможу передати свої знання студентам», – розповідає Володимир про мотивацію, яка спонукає його продовжувати займатися справою попри складнощі воєнного часу.

Планує збільшити пасіку та дописати нову книгу

Володимир Малихін зізнається, що перший пасічний сезон у Запоріжжі був невдалим через аномальну спеку. Також перепоною стало те, що внаслідок підриву окупантами Каховської ГЕС влітку 2023 року екосистемі Хортиці було завдано непоправної шкоди. Але бджолярі тільки почали працювати й попереду ще багато роботи. У планах – як кількісне, так і географічне розширення пасіки.

Бджолярі-дослідники хочуть більше вивчити маточне молочко, яке бджоли вироблять з пилку, зібраного з рідкісних рослин Хортицьких плавнів. Вони припускають, що це молочко може мати особливо цінні властивості. Результати нових експериментів чоловік планує використати для написання своєї сьомої книги, роботу над якою він уже розпочав.

Володимир Малихін закликає вимушених переселенців не втрачати надії на те, що вони повернуться додому, до своїх осель. А якщо все вже втрачено, то радить брати з нього приклад і «не помирати, поки живеш».

Чоловік наголошує, що усе матеріальне можна відновити, а життя – одне, і його треба цінувати: «Зараз стільки цвинтарів стоїть, де молоді люди втратили найцінніше – своє життя. А ми живемо і дивимося у завтрашній день. У нас ще є можливість реалізувати себе в цьому світі. Єдина ціль і єдине бажання – аби швидше закінчилася війна і щоб якомога більше наших захисників повернулися живими».

Текст – Олександр Носок,  фото з архіву Володимира Малихіна

---

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!