ЗАПОРІЖЖЯ

Воїн у спорті та у житті: історія ветерана війни з Мелітополя, який виховує нове покоління боксерів у Запоріжжі

40-річний Дмитро Стоєв із тимчасово окупованого Мелітополя майже пів свого життя пропрацював учителем і тренером з боксу. З початком повномасштабного російського вторгнення він евакуював свою сім’ю до Запоріжжя та пішов на фронт добровольцем захищати Україну. За понад 20 місяців служби на Донецькому, Запорізькому та Херсонському напрямках Дмитро був нагороджений двома «Золотими хрестами» від Валерія Залужного та орденом за заслуги перед Запорізький краєм. Після демобілізації він повернувся до Запоріжжя і за підтримки мелітопольської влади відкрив секцію з боксу для дітей-переселенців, де зараз виховує юних талановитих боксерів.

Свою історію, сповнену життєвими викликами та здобутками, ветеран війни Дмитро Стоєв розповів «Першому Запорізькому».

Бокс як покликання: про досвід вчителем фізкультури та тренером чемпіонів у Мелітополі

Народився Дмитро Стоєв у Бердянську. Проживав у Приморській міській громаді, а пізніше – у селищі Приазовське Запорізької області.

Спорт у житті чоловіка був присутній стільки, скільки він себе пам’ятає. Його батько був майстром спорту з боротьби, дядько – майстром спорту з боксу. Боксом також займався і старший брат Дмитра. Не дивно, що у дитинстві хлопець швидко перейняв захоплення своїх рідних.

«Я почав займатися вільною боротьбою з шести років. Потім з 12 років пішов у бокс. З боксу у мене були кращі результати, тому вирішив займатися далі саме цим видом спорту», – пригадує Дмитро.

Згодом сім’я Стоєвих переїхала до Запоріжжя. Коли Дмитру настав час обирати майбутню професію, він вирішив пов’язати своє життя зі спортом. Так чоловік вступив навчатися до Мелітопольського педагогічного університету на вчителя фізичної культури і спорту. У 2001 році він остаточно оселився у Мелітополі. Ще не закінчивши п’ятий курс університету, почав працювати за фахом у гімназії №9.

«Директор гімназії якось запропонував мені відкрити спортивну секцію, бо її зовсім не було. Я відповів, що, крім боксу, нічого не вмію, – жартома розповідає Дмитро. – Так у 2006 році на базі гімназії вирішили запустити секцію з боксу. І вже через рік наш перший вихованець став переможцем Кубка України серед школярів».

За понад п’ять років роботи вчителем і тренером у мелітопольській гімназії Дмитро виховав багатьох успішних спортсменів і спортсменок. Деякі його учні потрапили до збірної України з боксу

Однак тренер фізично не встигав і викладати фізкультуру, і їздити на змагання разом зі своїми вихованцями. Тому у 2011 році звільнився з гімназії та почав займатися виключно тренуваннями у боксерському клубі «Магнезит», який згодом перейменували у «Мелітополь».

Дмитро готував чемпіонів України та Європи з боксу, допоки мирне життя не зруйнувало повномасштабне російське вторгнення.

Мелітополь Запоріжжя передова: від тренера до воїна

Дмитро Стоєв розповідає, що до вторгнення росіян у Мелітополь він готувався задовго до 24 лютого – ще у 2014 році, коли Росія почала збройну агресію на сході України. Тоді тренер разом з іншими мелітопольцями допомагав встановлювати блокпости на в’їзді до міста, щоби перекрити можливе просування російських окупантів.

«Я був учасником громадської організації «Самооборона Мелітопольщини». Ми десь пів року стояли на цих блокпостах у важкий період, коли був пік на Донбасі. Думали, що росіяни прокладатимуть «сухопутний коридор» до Криму через Мелітополь. Тож добровольці, котрі бажали захищати рідне місто збиралися та чергували разом із поліцією і військовими», – ділиться чоловік.

Про початок повномасштабного російського вторгнення в Україну Дмитру повідомили його знайомі. Вони попередили, що до Мелітополя вже їдуть загарбники з великою колоною військової техніки, щоб захопити місто.

24 лютого 2022 року Дмитру вдалося вивести з-під обстрілів свою родину до Запоріжжя.

«Перше, що я зробив – поїхав забрав до себе мати. Це було пів на сьому ранку, коли росіяни почали обстрілювати ракетами авіабазу в Мелітополі. Потім поїхав до сестри й полагодив їй автомобіль, щоби вона теж змогла виїхати, – пригадує перші години повномасштабної війни мелітополець. – Спочатку вивіз мати та доньку до Запоріжжя. Потім знову повернувся до Мелітополя і вивіз своїх кумів».

У Запоріжжі тренер зустрів мелітопольців, які були учасниками «Правого сектору», воювали в АТО. Разом вони вирішили стати добровольцями на захист країни.

Дмитро міг не йти, адже у нього залишалася мати з інвалідністю II групи, а також донька, якій на той момент було лише 13 років. Після розлучення чоловік виховував її один. Однак тренер вирішив піти воювати за власним бажанням, щоб допомогти звільнити Мелітополь, захистити свою сім’ю від окупантів, а також матеріально забезпечити своїх рідних. Відтак у перших числах березня Дмитро разом з побратимами вже були на «нулі» і стримували росіян на Запорізькому напрямку.

«Спочатку ми зайняли позиції в Кам’янському, П’ятихатках і Лобковому. Тобто ми з хлопцями з Мелітопольщини тримали лінію фронту. До нас ще доєдналися двоє моїх учнів і кум – разом сиділи в окопах», – говорить доброволець.

Чоловік пригадує, що перші два місяці вони з побратимами бігали в одних спортивних штанах і кросівках. Озброєння та військового спорядження на початку повномасштабної війни критично не вистачало.

Вчитися володіти зброєю, а також вести бій Дмитру довелося з нуля: «Я у військовій справі до цього нічого не тямив. Був лише вчителем і тренером. Стріляв тільки на полюванні, це було моїм хобі».

Офіційно до лав Збройних сил України мелітопольський тренер приєднався на початку квітня 2022 року. Відтоді й почалася його військова кар’єра.

Боронив Україну і на землі, і на воді: про важкі 20 місяців на фронті

Дмитро проходив службу у 7-му центрі сил спеціальних операцій ЗСУ. Рік був заступником командира групи відділу розвідки. Воював на Донецькому напрямку, зокрема брав участь у боях за Піски та Ясинувату. Згодом доброволець перевівся до загальної розвідки й вже став командиром відділення на Запорозькому напрямку. За спортивний досвід побратими прозвали його «Боксером».

Узимку 2023 року Дмитру довелося перейти з суші на воду. Його перевели працювати на Херсонські острови Великий Потьомкінський і Круглик.

«Адаптуватися до островів було найважчим за весь час моєї служби, – зізнається мелітополець, – Незрозуміло, що робити – ти на воді, в алюмінієвому човні. Одна куля чи осколок – і ти на дні. Невідомо, чи допливеш пів години по відкритій воді. Це було жахіття».

На Херсонських островах Дмитро прослужив 7 довгих місяців. Чоловік ділиться, що зберігати моральний дух увесь цей час йому допомагало бажання повернутися до рідного Мелітополя.

«У Мелітополі все моє життя. Все, що в мене було, все, що в мене є – там», – з сумом говорить Дмитро.

За час служби український захисник отримав декілька поранень. Перше сталося, коли він обороняв Запорізький край.

«Ми так і не зрозуміли, що тоді по нам прилетіло. Щось таке важке, від чого нас аж перевернуло у повітрі догори ногами, – згадує обстріл російських окупантів Дмитро. – У мене була важка контузія, тож довелося 10 днів пролежати у військовому шпиталі».

Друге поранення «Боксер» отримав під час стрілкового бою на початку березня 2023 року на острові Круглик, що розташований на Дніпрі. Російські загарбники інтенсивно обстрілювали їхній батальйон танком та артилерією. Дмитро розповідає, що їхній сапер відбився від групи, а у місце, де він мав бути, прилетів ворожий снаряд. Тож розвідник бігав і шукав побратима по околицях. Раптом за два метри до будинку, біля якого знаходився Дмитро, вибухнула міна. Її осколки пройшли крізь стіну та влучили прямо в ногу чоловіка. Також він отримав сильну контузію. Росіяни ж у цей час продовжували гатити. Але Дмитру вдалося врятуватися. Лікувався та відходив від пережитого український воїн недовго – вже через два тижні він покинув військовий шпиталь і знову повернувся на бойові позиції.

Чоловік пишається цими нагородами, але вважає, що кожен військовий та військова, які боронять нашу країну від окупантів, заслуговують на ці нагороди та це визнання

Всього Дмитро Стоєв прослужив на фронті понад 20 місяців. За військові заслуги він двічі нагороджений почесними нагрудними відзнаками від тодішнього Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного – «Золотими хрестами». Також він має орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» та орден «За мужність» III ступеня.

Повернення до спорту та відкриття секції з боксу в прифронтовому Запоріжжі

На початку 2024 року розвідник був вимушений демобілізуватися, щоби піклуватися про свою доньку, оскільки матері Дмитра через стан здоров’я вже було важко справлятися самій.

Повернення до цивільного життя ветерану далося нелегко. Служба забрала у нього чимало моральних і фізичних сил. Зокрема, згадує чоловік, на фронті йому доводилося в повній амуніції проходити до 20 кілометрів на день, а інколи навіть й більше. Тож через велике виснаження перший час після демобілізації він спав по 15-16 годин на добу, щоб відновитися.

Мелітополець постійно хвилювався за своїх побратимів та інших наших захисників. Тому разом зі своїм другом – головою управління фізкультури і спорту Мелітопольської міської ради Валерієм Газаєвим (на фото вище) – від благодійного фонду «Допомога Мелітополя» почав возити гуманітарну допомогу на фронт, збирати й передавати кошти для закриття різних потреб, а також ремонтувати автомобілі українських бійців. Чоловік продовжує робити це й донині.

За час повномасштабної війни Дмитро повністю переоцінив усе своє оточення. На жаль, не всі люди розуміють військових і цінують те, що вони роблять для їхнього захисту. Після демобілізації ветеран війни намагався знайти роботу, однак роботодавці відмовляли йому в працевлаштуванні через наявність поранень. Чоловік згадує, що це було дуже неприємно.

«Я навіть думав відвести свою сім’ю як можна далі від Запоріжжя. Але потім передумав, бо якщо я та інші хлопці не будуть повертатися, то це буде повторення історії, яка сталася з Мелітополем. Тому вирішив залишитися тут і виховувати здорове суспільство».

Згодом доля знову підштовхнула тренера до повернення у спорт. Чоловік розповідає, що у грудні минулого року його запросили до палацу спорту «Юність», де міський голова Мелітополя Іван Федоров разом із мелітопольською спортивною спільнотою підбив підсумки року та нагородив спортсменів та тренерів за їхні досягнення.

«Після нагородження нас запитали, щоб ми хотіли побачити у Запоріжжі. Я підняв руку і по-скромному сказав, що хотілося б відкрити секцію з боксу для дітей-переселенців, тому що їм немає, де навчатися і спілкуватися між собою», – розповідає Дмитро про те, як виникла ідея відкрити спортивну секцію у прифронтовому місті.

У мерії Мелітополя цю ідею підтримали. Після демобілізації Дмитру запропонували стати тренером. Чоловік з радістю погодився – сам знайшов приміщення, а мерія профінансувала витрати.

Так 1 лютого 2024 року у Запоріжжі запрацювала спортивна секція з боксу для вимушених переселенців.

Тренування та спілкування з дітьми відкрило друге дихання

Зараз у секції займається 64 дитини з різних окупованих міст та сіл.

«Найбільше переселенців у нас із Мелітополя, а також Токмака, Херсонської області, а ще декілька дітей із Маріуполя», – розповідає тренер.

До секції набирають дітей, починаючи від шести років, тому що у цей час, за словами Дмитра, в дітей продовжує формуватися характер і лідерські якості, що дуже важливо для цього виду спорту.

Нове покоління спортсменів Дмитро тренує разом зі своїм колегою з Запоріжжя Павлом Тучею

«У нас немає вихованців, які мають попередній досвід у боксі. Всі досвідчені й талановиті боксери або виїхали, або – якщо дорослі – вже воюють. Тому ми вчимо дітей усьому від початку. І перше, що ми їм закладаємо – це почуття патріотизму», – говорить ветеран.

Безкоштовні тренування для переселенців проходять за адресою вулиця Жуковського, 38. Також тренер проводить індивідуальні заняття для всіх охочих займатися боксом.

За відносно короткий термін вихованці Дмитра вже досягли значних успіхів. За перші чотири місяці роботи секції двом ученицям вдалося дебютували на чемпіонаті України. Дитяча команда стала чемпіоном Запорізької області. Також команда брала участь у Всеукраїнському турнірі з боксу в Києві, де учасники секції здобули три перших місця та чотири других місця.

Зі складнощів роботи Дмитро називає проблеми з фінансуванням. «Учасникам сплачують тільки поїздки на чемпіонати України, чемпіонати області, а на звичайні турніри – ні. Але досвід здобувається саме на них», – пояснює ветеран.

Дмитро розповідає, що найбільше у його роботі йому подобається працювати з дітьми. Саме повернення до справи всього його життя допомогло йому психологічно відновитись після пекла, яке він пройшов на фронті.

«Робота з дітьми дуже заспокоює. Можна навіть сказати омолоджує. Тіло старіє, але душа молодіє. Діти допомогли почати нове життя», – з теплотою каже мелітополець.

Мріяти, об’єднуватися та ніколи не здаватися

Порівнюючи боксера і воїна, Дмитро говорить: «Боксер – це і є воїн. Він б’ється протягом усього свого життя. Спершу сам із собою, а вже потім із суперником. Це закладається ще з дитинства – боротьба, боротьба, боротьба. І завжди йти вперед, вперед, вперед».

Зараз ветеран війни вже другий рік одружений. Говорить, що завдяки підтримці сім’ї став набагато спокійнішим та вже комфортніше почувається у соціумі.

Наразі у Дмитра Стоєва є дві мрії. Перша – виховати учня або ученицю, які виграють медаль на Олімпійських іграх. А друга – повернутися до рідного Мелітополя і на звільненій від російських загарбників землі своїми руками побудувати власний будинок.

А поки Дмитро залишається у прифронтовому Запоріжжі, наближає перемогу й продовжує виховувати здорове та сильне майбутнє нашої країни.

Внутрішнім переселенцям, які ще не можуть знайти своє місце Дмитро бажає не падати духом, а також за всіма наявними проблемами не забувати про своїх дітей і не впустити момент їхнього дорослішання, адже це найголовніше. Також тренер закликає суспільство єднатися, тому що коли ми згуртовані – у нас все вдасться, а якщо кожен сам по собі – нічого не вийде. Тільки у єдності та злагоді ми зможемо перемогти.

Текст – Олександр Носок, фото з архіву Дмитра Стоєва


Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!