Стронгмен, волонтер і захисник: шлях силача з Мелітополя Валерія Газаєва

37-річний мелітополець Валерій Газаєв – видатний спортсмен, волонтер, громадський діяч і боєць Української добровольчої армії. Він – капітан національної збірної України з богатирського багатоборства, багаторазовий чемпіон України, Європи та світу, а також найтитулованіший силач в історії Мелітополя.

До повномасштабної війни Валерій завідував кафедрою фізичного виховання і спорту Таврійського державного агротехнічного університету. Проте після 24 лютого 2022 року його життя докорінно змінилося. У перші дні захоплення Мелітополя стронгмен заснував благодійний фонд «Підтримка Мелітополя», який діяв майже рік в умовах окупації. Через погрози з боку російських військових Валерій разом із сім’єю змушений був евакуюватися до Запоріжжя. Тут він налагодив роботу фонду й почав допомагати переселенцям і ЗСУ.

У 2023 році Газаєв очолив управління фізичної культури і спорту Мелітопольської міської ради. Завдяки його зусиллям у Запоріжжі відновили роботу спортивних секцій, які об’єднали сотні переселенців. А вже у квітні цього року Валерій приєднався до Української добровольчої армії, де служить у загоні «Сліпа лють», поєднуючи військову службу з волонтерством, громадською діяльністю та спортивною кар’єрою.

«Перший Запорізький» поспілкувався з Валерієм Газаєвим і розповідає його багатогранну історію.

Від сільських змагань – до міжнародних титулів

Валерій народився і виріс у селі Нижні Торгаї на Херсонщині. Змалку він вирізнявся неабиякою енергійністю та пристрастю до спорту. У дитинстві грав із сільськими друзями у футбол, волейбол, займався боксом і боротьбою, брав участь у шкільних змаганнях та неодноразово ставав чемпіоном Нижньосірогозького району з легкої атлетики.

У 16 років Валерій переїхав до Мелітополя, де у 2004 році розпочав професійну спортивну кар’єру. Спочатку займався пауерліфтингом – силовим видом спорту, в якому атлети підіймають вагу. Вже через шість років на Кубку України силач виконав норматив майстра спорту.

Поступово Валерій зацікавився богатирським багатоборством і почав поєднувати тренування. Однак у 2013 році вирішив залишити пауерліфтинг. Це рішення чоловік вважає одним із найважливіших і визначальних у своїй спортивній біографії.

«Я присвятив пауерліфтингу дев’ять років свого життя. І мені зовсім трошки залишалося до звання майстра спорту міжнародного класу. Але я вирішив повністю перейти у богатирське багатоборство й залишити пауерліфтинг. Як показав час, це було правильне й дуже своєчасне рішення», – розповідає спортсмен.

До повномасштабного вторгнення Валерій Газаєв активно розвивав богатирське багатоборство у Мелітополі. У тому числі й завдяки його зусиллям місто стало центром цього виду спорту в Україні. Він організовував національні змагання й престижні міжнародні чемпіонати світового рівня, зокрема Ultimate Strongman U90/U105.

Здобуття титулу чемпіона України з богатирського багатоборства у 2017 році Валерій називає одним із найважливіших етапів своєї кар’єри. «Конкуренція на чемпіонаті України була не меншою, ніж на чемпіонатах Європи та світу того часу. Це був пік розвитку богатирського багатоборства, – згадує він. – У 2016 році я посів друге місце, програвши заслуженому майстру спорту, дворазовому чемпіону світу Віталію Герасимову з Дніпра. Але у 2017 році взяв реванш і вперше став чемпіоном України. Відтоді, вісім років поспіль, захищаю цей титул і ще нікому не програв».

У 2018 році Валерій став членом президії Міжнародної федерації мас-рестлінгу, а у 2019 – віцепрезидентом Федерації найсильніших атлетів України і перетягування канату. Його спортивна кар’єра розвивалася стрімко, а нові титули силач здобував все частіше. Як досвідчений тренер, Валерій виховав низку успішних спортсменів – чемпіонів України, Європи та світу. Проте широкомасштабна війна змусила поставити спортивну діяльність на паузу.

Заснував благодійний фонд у перші дні окупації Мелітополя

Про початок повномасштабного вторгнення Валерій Газаєв дізнався у поїзді, коли прямував до Києва на зустріч із міністром молоді та спорту для обговорення ключових питань розвитку спорту в Мелітополі. Прокинувшись, побачив десятки пропущених дзвінків від рідних. Зателефонувавши, дізнався про бомбардування мелітопольського військового аеродрому російськими військами. Тоді він остаточно усвідомив: почалася повномасштабна війна.

Негайно змінивши плани, Валерій знайшов попутників із власним транспортом і тієї ж ночі повернувся до Мелітополя, щоб бути поруч із родиною. У ніч на 25 лютого на околицях міста точилися бої. Вранці окупанти увійшли до Мелітополя: почалися вуличні сутички за стратегічні об’єкти. Українські оборонці чинили опір, але сили були нерівними, тож уже наступного дня російські війська захопили місто.

Валерій переймався тим, що багато людей залишилися без їжі та необхідних речей, тож вирішив організувати допомогу. Увечері він звернувся через соціальні мережі до небайдужих містян із закликом приносити до спорткомплексу продукти, ліки та інші речі для гуманітарної підтримки вразливих груп населення. Уже наступного дня перші волонтери почали приносити домашні запаси. Так сформувався актив майбутнього фонду.

Протягом чотирьох днів активісти визначили напрями роботи, а в березні благодійний фонд «Підтримка Мелітополя» розпочав свою повноцінну роботу.

Через десять блокпостів: евакуювався до Запоріжжя та продовжив волонтерити

З кожним днем окупанти посилювали тиск на проукраїнських жителів Мелітополя. Валерій Газаєв почав отримувати погрози: загарбники обіцяли знайти його і жорстоко розправитися. Щоб не наражати родину на небезпеку, він вирішив триматися подалі від дому й залишався на роботі.

Незабаром російські бойовики увірвалися до його кабінету, зв’язали руки й ноги, закрили очі й жорстоко побили. Погрожуючи вбивством, окупанти намагалися зламати його морально. Вважаючи, що залякування подіяло, вони намагалися змусити Валерія до співпраці: вимагали інформацію про проукраїнських містян, а наприкінці навіть запропонували стати мером міста. Окупанти бачили в ньому лідера та вірили, що його авторитет допоможе легітимізувати їхню владу. Спортсмен відмовився, пояснюючи, що не має відповідної освіти чи досвіду. Загарбники пішли, але пригрозили повернутися. Тому, розуміючи небезпеку для себе й родини, у квітні 2022 року волонтер евакуювався до Запоріжжя.

«Коли ми виїжджали з Мелітополя, у нас майже не було зв’язку. В окупації були періоди, коли впродовж десяти днів або двох тижнів не було мобільного зв’язку чи інтернету, – розповідає Валерій. – І коли ми прийняли рішення виїхати, і така можливість з’явилася, ми їхали в нікуди. Я взяв сім’ю – дружину та двох дітей – і разом з друзями вирушили до Запоріжжя. Ми не знали, куди саме їдемо, де будемо жити, з чого почнемо, як будемо працювати. У нас не було нічого. Завданням було лише виїхати, тому що вже була реальна загроза життю. Нам пощастило з перевізником, який уже двічі виїжджав і знав, куди треба їхати, а куди – ні. Ми їхали за ним у колоні з десяти автівок. Виїхали о шостій ранку, до Запоріжжя дісталися о п’ятій вечора. Проїхали рівно через десять блокпостів окупантів».

Після прибуття до Запоріжжя вони орендували квартиру, а вже наступного дня Валерій поїхав зустрітися з іншими мелітопольськими волонтерами, щоб почати налагоджувати спільну роботу. Чоловік зізнається, що адаптація була непростою: різка психологічна зміна – від життя «в клітці» окупації до простору свободи – вимагала зусиль. До того ж усе доводилося починати з нуля. «У нас на той момент не було автомобілів для евакуації чи перевезення гуманітарної допомоги. Була лише одна легкова машина і все. Розпочали ми з цього. Але з часом у нас з’явився склад, вантажні та пасажирські автомобілі», – розповідає про початок відновлення роботи благодійного фонду в Запоріжжі.

Спільно з волонтерами Газаєв допомагав мелітопольцям у Запоріжжі, організовував доставку гуманітарних вантажів на деокуповані території Херсонщини та Миколаївщини, а також підтримував постраждалих від підриву Каховської ГЕС. Допомога надходила й до тимчасово окупованого Мелітополя, поки гуманітарний коридор через Василівку не закрили 29 вересня 2022 року.

Передбачаючи можливе закриття коридору, Валерій заздалегідь підготувався: влітку вони накопичили великі запаси гуманітарної допомоги – підгузки, дитяче харчування, засоби гігієни. Завдяки цим ресурсам фонд продовжував підтримувати людей навіть після закриття коридору й до завершення своєї діяльності в січні.

«Наш фонд працював в окупації 315 днів. Це, наскільки мені відомо, найдовший термін діяльності українського фонду на тимчасово окупованих територіях. Не знаю, чому нам дозволили працювати так довго, але факт є фактом. Коли співробітники так званого ФСБ Росії прийшли й закрили наш фонд, ми ще близько 2-3 місяців продовжували допомагати. Робили це непублічно, бо нам офіційно заборонили вести діяльність у Мелітополі. Ми підтримували важкохворих і самотніх літніх людей. У нас був список з близько 40 осіб», – розповідає волонтер про роботу мелітопольського фонду під носом в окупантів.

Повернувся до спорту через болі у спині

Через активну волонтерську діяльність Валерій Газаєв на деякий час відклав тренування та спортивну кар’єру. Проте, як зізнається чоловік, повернутися до залу його змусили болі у спині.

«Перші п’ять місяців я взагалі не тренувався. Працював цілодобово як волонтер. Повернувся до тренувань лише через те, що в мене почала боліти спина. Довелося знову піти в зал, хоча, чесно кажучи, не планував цього, бо повністю зосередився на волонтерській діяльності. Коли повернувся до залу, то подумав, що зовсім трохи лишилося до звання заслуженого майстра спорту, і треба його добути», – розповідає Валерій про те, що спонукало його поновити регулярні тренування та розпочати підготовку до нового змагального сезону.

У жовтні 2022 року Валерій Газаєв уперше після початку повномасштабної війни переміг на Національному кубку Франції з богатирського багатоборства, який проходив у Парижі.

«Тоді вперше став на п’єдесталі з українським прапором. Звісно, відчуття були зовсім інші. Це далеко не ті емоції, що були до повномасштабного вторгнення. Це набагато більше піднесення і набагато яскравіші емоції. Суперники та вболівальники, коли бачили українця на першій сходинці, вітали зовсім інакше – не так, як до війни. Відчувалася велика підтримка людей», – пригадує спортсмен.

Уже за тиждень стронгмен здобув чергову перемогу, ставши чемпіоном Гран-прі з богатирського багатоборства в Тбілісі (Грузія). «Там моя історична батьківщина, мене зустрічають як свого. Дуже раді були, що я приїхав знову і переміг, – розповідає Валерій. – З піднесеним настроєм сприймаю ці перемоги. Коли стоїш на п’єдесталі з прапором України й звучить національний гімн – співаєш його й емоції переповнюють. Це заряджає на хороші справи в Україні».

У 2022 році Валерій Газаєв отримав почесне звання «Заслужений майстер спорту України» за видатні досягнення на міжнародній арені. Він став першим спортсменом з Мелітополя, якому вдалося поєднати цей титул зі званнями «Заслужений тренер України з богатирського багатоборства» та «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України».

Спортсмен каже, що на початку кар’єри отримання почесних звань здається недосяжною мрією. Людина уявляє, що ці досягнення принесуть абсолютний тріумф і задоволення. Проте з часом усвідомлюєш: найціннішим є сам процес. «Здається, що коли отримаєш ці звання, весь світ буде біля твоїх ніг, а ти – на вершині. Але через роки важкої роботи, обмежень і болю розумієш: сам шлях набагато захопливіший, ніж емоції після його досягнення. Тому що коли ти вже на вершині, далі немає куди рухатися – там порожнеча, а не радість», – пояснює Валерій. Саме тому він намагається цінувати кожен етап змагань, а нагороди сприймає як підсумок своєї праці.

Відроджує спортивне життя Мелітополя у Запоріжжі

З часом Валерій Газаєв помітив, що на відміну від інших підрозділів Мелітопольської міської ради, які поступово відновлювали діяльність у Запоріжжі, управління фізичної культури та спорту залишалося без належного керівництва. Колишній очільник управління залишився на окупованій території й не міг виконувати службові обов’язки. Тому у жовтні 2022 року Валерій ініціював розмову із заступником міського голови Мелітополя та запропонував свою допомогу.

«Я сказав, що готовий на громадських засадах, безоплатно, з огляду на мій досвід, знання і те, що я знаходжуся у Запоріжжі, виконувати обов’язки начальника управління. Я хотів навести лад і спробувати зупинити міграцію наших тренерів та спортсменів по всьому світу, по всій Україні. Прагнув налагодити роботу в Запоріжжі, щоб зберегти наш кадровий потенціал. У міській раді Мелітополя мою пропозицію сприйняли з великим ентузіазмом», – розповідає Газаєв.

Так він розпочав роботу з відновлення управління культури і спорту, співпрацюючи з колегами дистанційно та особисто в Запоріжжі. За кілька місяців йому вдалося впорядкувати документацію, створити списки провідних спортсменів і працівників та визначити їхнє місцеперебування. Окремо команда зібрала досьє на тих, хто перейшов на бік окупантів. Такий ґрунтовний аналіз кадрового потенціалу дав змогу розпочати стратегічне планування відновлення повноцінної роботи управління.

«У травні 2023 року, після, умовно кажучи, 6-7 місяців виконання обов’язків, міський голова Мелітополя запропонував мені стати офіційним керівником управління. Я погодився, і відтоді розпочалася системна робота, – розповідає Валерій. – Ми орендували приміщення та почали відновлювати спортивні напрями. Зараз функціонують сім видів спорту, де тренерами працюють мелітопольці та фахівці з тимчасово окупованих територій. Тренуються як діти, так і дорослі».

Валерій говорить, що команді вдалося повернути тренерів, які під час війни виїхали за кордон або в інші міста України. Тренування проходять у якісних приміщеннях із залученням професійних спеціалістів, а команда постійно працює над забезпеченням сучасного обладнання, каже керівник управління. Для внутрішньо переміщених осіб заняття є безплатними.

«Наразі наш спортивний простір постійно відвідує близько 250 людей. У нас проходять заняття з боксу, футболу, кікбоксингу, стретчингу, настільного тенісу, шахів, шашок і дартсу. Кількість відвідувачів постійно зростає», – зазначає Валерій.

На фото ліворуч – ветеран війни і тренер Дмитро Стоєв, який після демобілізації за підтримки Мелітопольської міської ради відновив спортивну секцію з боксу в Запоріжжі та виховує нове покоління боксерів. Раніше «Перший Запорізький» вже розповідав про нього в окремій статті.

Активний розвиток спортивної інфраструктури робить мелітопольську громаду однією з найбільш динамічно висхідних у цій сфері в Запоріжжі. «Наша сила – в єдності. Це, можна сказати, запорука успіху, відоме кредо ще з давніх часів. Поодинці люди не досягнуть того, на що здатна велика злагоджена команда. У нас така злагоджена велика команда є. І керівництво міста, і всі люди на місцях змогли зберегти цей потенціал, попри те, що це було надзвичайно важко. У цьому ми досягли найбільших успіхів серед усіх окупованих громад Запорізької області», – підкреслює Газаєв.

Сліпа лють до ворогів і велика любов до Мелітополя: про боротьбу за звільнення рідного міста

На початку квітня 2024 року Валерій приєднався до загону вогневої підтримки «Сліпа лють» Української добровольчої армії. Як розповідає спортсмен, це рішення визрівало в нього з початку повномасштабного вторгнення: «Моя позиція завжди була проукраїнською, але з лютого 2022 мотивація посилилася стократно. Я з перших днів вирішив, що я приєднаюсь до Сил оборони України». Проте спершу через окупацію, а згодом через обов’язки перед мелітопольською громадою – керівництво благодійним фондом та управлінням фізичної культури і спорту Мелітопольської міськради – він відкладав своє рішення.

«Коли я зрозумів, що виконав свої нагальні зобов’язання перед громадою та фондом, і впевнився, що все працює, і в мене з’явилося більше вільного часу, я долучився до Сил оборони України, – розповідає Валерій. – Загін вогневої підтримки «Сліпа лють» Української добровольчої армії обрав не випадково, адже в цьому загоні служать багато моїх друзів, а командир – мій товариш. Усі вони спортсмени. Як волонтер, я з 2022 року допомагав загону різними зборами, продуктами харчування та засобами гігієни. Ми вже добре знайомі».

За час служби Газаєв встиг виконати бойові завдання на чотирьох напрямках. «Спочатку був схід – Луганська область, напрямок Рубіжного. Потім у травні ми разом із ЗСУ та ГУР зустрічали контрнаступ окупантів під Вовчанськом. Далі провели операцію з вогневої підтримки на Кінбурнській косі. А останні півтора місяця працювали на Харківщині», – розповідає боєць.

Чоловік ділиться, що за два роки загін значно зріс технічно: від виключно мінометної підтримки до артилерійських підрозділів, аеророзвідки та FPV-груп. Він зауважує, що добровольці не мають контрактів, заробітної плати чи пільг, як військовослужбовці ЗСУ. Однак одна з переваг, що приваблює його – це можливість служити за системою ротації. «Такий формат служби для мене дуже зручний. Наприклад, військова операція може тривати від двох тижнів до півтора місяця. Ми воюємо на різних напрямках — і на півдні, і на півночі, і на сході. Де командування визначить, там і працюємо. Виконуємо завдання, і після цього, поки йде підготовка до нової операції чи змінюється напрямок роботи, у нас є перерва. Це дозволяє мені приділити час своїм справам: волонтерству, роботі й тренуванням», – пояснює Валерій.

Водночас перехід між цивільним життям і службою на фронті, за його словами, нелегкий. «Контраст дуже відчутний. У цивільному житті на мені багато обов’язків. Я очолюю гуманітарний фонд, керую великим управлінням фізичної культури і спорту Мелітопольської міської ради, Національною федерацією найсильніших атлетів України і перетягування каната. Також я є одним із керівників міжнародної федерації: організація чемпіонатів Європи та світу проходить через мене. Я розглядаю заявки країн, аналізую їх і одноосібно приймаю рішення. Крім цього, я веду активну спортивну діяльність і намагаюся знаходити час для тренувань, адже щосезону беру участь у 10-15 змаганнях. Мене також залучають до громадських проєктів обласної й міської рад, гуманітарних ініціатив. Нещодавно я став віцепрезидентом Федерації легкої атлетики Запорізької області. Тобто відповідальності дійсно багато, – розповідає Валерій Газаєв. – А коли я приїжджаю на фронт, тут я – звичайний солдат, такий самий боєць, як усі інші. У мене обмежене коло обов’язків, і я не маю амбіцій ставати командиром».

Мелітополець розповідає, що постійні переміщення та зміна напрямків створюють свої складнощі: доводиться терпіти холод, сирість, а іноді й голод. Найважче для нього — побутові труднощі, які залежать від специфіки бойового завдання. Однак, як говорить боєць, сильною стороною їхнього підрозділу є злагоджена команда мотивованих добровольців, які діють як єдиний механізм, підтримуючи один одного навіть у найважчих умовах.

«Триматися допомагає мотивація. Я дуже люблю свою країну, свою землю, своє місто Мелітополь. І я хочу повернутися в український Мелітополь, аби після звільнення побудувати справді українське місто – показове у всіх напрямках. Сьогодні за це доводиться боротися, ставлячи на кін найцінніше, що ми маємо – життя і здоров’я. Інакше бути не може. Адже хто, як не я, мелітополець, повинен мати найбільшу мотивацію повернути окуповані території, щоб повернутися додому?», – каже Валерій.

Спортсмен, волонтер і управлінець: про плани на майбутнє

Валерій Газаєв прагне балансувати між різними напрямами своєї діяльності, не зосереджуючись лише на одному. Як начальник управління фізичної культури та спорту, він не зупиняється на досягнутому та активно розвиває спортивну інфраструктури для переселенців. «У планах на 2025 рік – збільшити кількість різних видів спорту та напрямів для безкоштовних тренувань вимушено переміщених осіб у Запоріжжі, а також залучати більше мелітопольських тренерів і фахівців із тимчасово окупованих територій», – розповідає Валерій.

Одним із важливих проєктів наступного року, каже спортсмен, є відновлення секції легкої атлетики. Цьому сприятиме відкриття реконструйованого легкоатлетичного манежу «Sport Life», що стане кроком до популяризації спорту та залучення молоді до активного способу життя.

Валерій також продовжує роботу свого фонду. Він говорить, що цього року команда здійснила близько 20 волонтерських рейсів на Херсонщину та Миколаївщину, доставляючи продукти, ліки, засоби гігієни та інші необхідні речі в деокуповані села, де, зокрема, проживає багато родин військових.

Нещодавно виповнилося тисяча днів роботи фонду «Підтримка Мелітополя». За цей час мелітопольські волонтери здійснили 48 гуманітарних рейсів на Херсонщину та схід. Також їм вдалося евакуювати 312 людей з окупації. «Переважно це були літні люди та важкохворі після операцій. Ми також евакуювали дітей з порушеннями аутистичного спектра, людей з ДЦП. Евакуація була непростою, але, слава Богу, всі доїхали живі й здорові. Досі багато хто пише і дякує, вітає з Днем волонтера», – каже Валерій Газаєв.

Стронгмен говорить, що продовжуватиме спортивну кар’єру, але наголошує, що його цілі сягають значно далі особистих досягнень. «Зараз мене цікавлять більш глобальні завдання. Наприклад, збільшення впливу нашої української федерації на міжнародній арені, в управлінській діяльності міжнародної федерації та зменшення присутності представників Росії й Білорусі, – каже Валерій. – Мене цікавить організація нових масштабних проєктів, зокрема проведення чемпіонатів Європи та світу в українських містах. Пріоритетним для мене є розвиток як функціонера й керівника управління фізичної культури і спорту, можливе кар’єрне зростання в цьому напрямку».

Мелітопольський силач додає, що його перемоги на міжнародних змаганнях є не лише особистими досягненнями, а й важливим інструментом для закріплення позицій як спортивного управлінця. Наразі Валерій залишається найтитулованішим спортсменом Мелітополя.

«У моїй спортивній кар’єрі багато рекордів. Серед українських спортсменів-богатирів у мене їх найбільше – 25 рекордів України, 5 рекордів Європи та світу. Я люблю статистику й люблю рекорди. Цього року завершився мій 21-й змагальний сезон, і я пишаюся пройденим шляхом, адже в моєму спортивному житті було абсолютно все. Мої перемоги – не результат везіння чи випадкових карколомних стрибків. Це наслідок послідовної, важкої праці, що підтверджується моїм послужним списком», – розповідає спортсмен.

Валерій ділиться своїми досягненнями, якими щиро пишається: «Серед усіх вітчизняних спортсменів я найбільше разів – вісім поспіль – перемагав на чемпіонаті України. Також у мене найбільша кількість міжнародних змагань серед мелітопольських спортсменів усіх видів спорту – більше 80, з яких 33 перемоги, 15 срібних і 14 бронзових медалей. Крім того, я став першим мелітопольцем, який здобув усі найвищі спортивні звання: заслуженого майстра спорту, заслуженого тренера та заслуженого працівника фізичної культури і спорту. Мені приємно, що всі зусилля, пережиті травми, важкі ситуації й безгрошів’я не були марними. Це все вдалося пережити й досягти поставленої мети, досягти успіху».

Закликає об’єднуватися заради спільної мети та підтримувати Сили оборони України

Найбільше Валерій Газаєв прагне повернутися до рідного Мелітополя. «Це моя найзаповітніша мрія. Взагалі поняття мрії для мене абстрактне – я звик говорити про мету або ціль. Але зважаючи на складну ситуацію, що склалася для України на фронті та у геополітиці, завдання повернутися до деокупованого Мелітополя є вкрай складним. Військовим шляхом це зараз майже нездійсненно, і саме тому для мене це вже не мета, а мрія. Проте я не просто мрію – я дію. Вношу свій скромний внесок у наближення перемоги й роблю все можливе, аби ця мрія здійснилася», – наголошує Валерій.

Він також розмірковує про майбутнє Мелітополя після визволення та відповідальність його мешканців за відбудову міста: «Навіть якщо ми повернемось у місто, яке не постраждає під час звільнення, це вже буде зовсім інший Мелітополь. Але ми повинні зробити все можливе, аби відродити його як справді українське місто, щоб ні в кого не виникало жодних сумнівів щодо цього. Це в наших силах, я переконаний. Однак для цього кожен мешканець має взяти на себе найважче – відповідальність. Якщо ми, мелітопольці, які повернуться додому, не будемо перекладати відповідальність на когось іншого, а самі почнемо діяти, працювати й докладати максимум зусиль, то зможемо зробити Мелітополь українським, сучасним, красивим і взірцевим. Я впевнений, що для нас, мелітопольців, немає нічого неможливого. Ми неодноразово доводили, що разом здатні досягти великих звершень».

Зараз Валерій збирає допомогу для загону «Сліпа лють», який виконує бойові завдання на північно-східному фронті. Підрозділу необхідно відремонтувати автомобілі для підвищення бойової ефективності. Валерій звертається до всіх свідомих українців із проханням долучитися до ініціативи, адже внесок кожного наближає спільну перемогу.

Текст – Олександр Носок, Андрій Вавілов, фото з архіву Валерія Газаєва

---

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!