Кераміка з душею: як родина Нагурних з міста Пологи відродила майстерню «Добра глина» в Запоріжжі
Створення кераміки для родини Нагурних – справа всього життя. Вироби з національними мотивами, які вони виготовляли у майстерні «Добра глина» в Пологах, були знаними у всій Україні та навіть за її межами. Після початку повномасштабної війни, окупації міста російськими військами, трагічної втрати головної художниці й натхненниці Лариси Нагурної та дворічної творчої паузи пологівські керамісти відновили родинне ремесло в прифронтовому Запоріжжі. Зараз вони продовжують тішити людей своїми авторськими виробами ручної роботи, у яких відчувається життя і тепло.
Як родина знайшла в собі сили розпочати все заново, що виготовляють нині у Запоріжжі та що сталося з унікальною художньо-керамічною майстернею «Добра глина» в окупованих Пологах? Про все це «Першому Запорізькому» розповіла підприємниця Надія Нагурна.
Любов до кераміки та мистецтва об’єднала родину
Складно навіть уявити, у скількох оселях українців, а передусім пологівців та запоріжців, є посуд і декоративні вироби від «Доброї глини». Впродовж понад двох десятиліть майстерня Нагурних зачаровувала відвідувачів своїми яскравими барвами та розмаїттям асортименту колоритного посуду та сувенірів. Часто можна було почути, як Пологи називають серцем або столицею запорізької кераміки. У цьому місті здавна видобували каоліни та вогнетривку глину. Саме з білої пологівської глини місцеві керамісти і створювали неповторні екологічно чисті вироби.
«Добру глину» заснувало 21 серпня 1997 року подружжя народних майстрів України Віктор та Лариса Нагурні. Приїхали вони до Пологів за розподілом ще у 80-х роках після закінчення Миргородського керамічного технікуму імені М. Гоголя. Перший час працювали в цеху художньої кераміки в філіалі Запорізького абразивного комбінату. Після скорочення подружжя почало виготовляти кераміку у майстерні, яку облаштували у себе вдома.
Спочатку Віктор ліпив вази та свищики – традиційні народні звукові іграшки, а Лариса майстерно оздоблювала їх авторськими орнаментами. Везли продавати власні сувеніри до Києва на Андріївський узвіз. Згодом талановитих майстрів помітили: кількість замовлень почала зростала так швидко, що Нагурним уже було складно впоратися вдвох. Тому вони почали кликати на допомогу друзів, з якими раніше працювали на комбінаті, а також звертатися до сусідів.
Через кілька років майстерня переїхала на місце колишнього дитячого садочку, де знаходиться й донині. До родинної справи також долучився син Віктора та Лариси – Андрій разом зі своєю дружиною Надією. Вони мали свою окрему керамічну майстерню під назвою «Глинка» та займалися переважно виготовленням продукції дитячого спрямування.
Віктор та Лариса Нагурні
Андрій та Надія Нагурні
«Ми взяли початок від «Доброї глини» і під їхнім крилом створювали вироби з різними казковими персонажами – кошенятами, сонечками, совами тощо. Батьки чоловіка нам у цьому дуже допомагали. Лариса Володимирівна придумала оформлення для багатьох наших виробів», – розповідає Надія Нагурна.
За роки творчої діяльності у Пологах родина керамістів об’єднала під дахом своєї майстерні багатьох умільців. Завдяки спільній наполегливій праці з’явилася велика колекція виробів: настінні тарілки, аромалампи, вази, чашки, горнятка, макітри та інший побутовий і декоративний український посуд. Керамісти експериментували з формою та кольором і виробили власний стиль: люди одразу впізнають їхні вироби за темно-коричневим покриттям та яскравими рослинними і тваринними самобутніми малюнками.
Найпопулярнішими серіями посуду були «Полянка», «Хуторок», «Різдво», «Букет». Та найбільше українцям припала до душі серія посуду «Вишенька». Це була класика «Доброї глини» та своєрідна візитна картка міста Пологи. При створенні оформлення художниця Лариса Нагурна надихалася українськими рушниками та фольклором.
Серія посуду «Вишенька»
Серія посуду «Різдво»
«Серія «Вишенька» дуже колоритна, у чомусь навіть елегантна. Малюнок цієї серії приємний і ненав’язливий. Віктор Миколайович вдало розробив форму. А Лариса Володимирівна тонко відчувала, як треба розмалювати. Вона прораховувала розташування елементів, їхню відстань та розмір. Завдяки їхньому таланту посуд мав великий попит», – ділиться Надія.
З маленького сімейного бізнесу майстри зробили відомий бренд, який став гордістю краю. Керамічні вироби для себе купували відомі українські зірки та політики. Крім того, посуд Нагурних можна було побачити у популярних кінофільмах, театральних виставах, телевізійних програмах та рекламі. До художньо-керамічної майстерні на екскурсії та майстер-класи з ліплення постійно приїздили діти та дорослі. Нагурні часто брали участь у Покровському та Сорочинському ярмарках, а також інших українських та навіть європейських фестивалях і виставках народного мистецтва.
Керамісти продовжували б творити й втілювати у життя все нові й нові творчі ідеї, якби у мирне життя не увірвалася повномасштабна російсько-українська війна.
Залишили в окупації все, що наживали роками
Уранці 24 лютого 2022 року Надія Нагурна, як і зазвичай, спокійно збирала свою доньку та сина в дитячий садок.
«Коли вже ми вже приїхали до дитячого садочку, я намагалася відкрити хвіртку, але вона була зачинена і я не могла зрозуміти, чому, – пригадує ранок початку повномасштабного вторгнення жінка. – Потім нас побачив хтось із працівників, вийшов і сказав мені: «Ми не працюємо, війна ж почалася». Я відповідаю: «Яка війна?! Ви що?». Тоді у мене тоді був справжній шок».
Найперше Надія разом з дітьми поїхала до Віктора та Лариси Нагурних, щоб повідомити їм новину та порадитися, як діяти далі: «Батько як голова родини заспокоїв мене, сказав, що все буде добре. Ми сподівалися, що якось обійдеться, що росіян швиденько виженуть, і ми перечекаємо вдома».
Через тиждень, 3 березня, російські загарбники увійшли до Пологів та розпочали окупацію міста. Колона ворожої техніки просувалася вулицею, де мешкала родина Нагурних. Під час годинних обстрілів Віктор та Лариса ховалися у підвалі при свічках. Андрій та Надія з дітьми були у себе вдома. Щоб хоч якось відволікти дітей під час бомбардувань, вмикали їм дивитися мультики на планшеті.
Коли Пологи повністю перейшли під контроль окупантів, російські солдати почали нищити місто. Усі аптеки та магазини були розбиті та розграбовані. Пологівці декілька днів жили без світла, зв’язку, ліків, води та їжі. А всі спроби української влади відкрити «зелений коридор» для ввезення гуманітарної допомоги та евакуації мирного населення зривали російські солдати.
Родина Нагурних не хотіла залишатися в окупації, але й боялася виїжджати, бо хвилювалася за безпеку дітей.
«Ходили чутки, що колони автомобілів розстрілюють, а дороги заміновані», – розповідає Надія.
Тож тиждень вони жили в очікуванні, що їх скоро звільнять. А коли пологівці вже почали масово виїжджати з міста власними колонами, Віктор Нагурний наполіг, що їм також потрібно евакуюватися. Виїжджала родина з міста 10 березня на свій страх і ризик, похапцем узявши з собою лише декілька сумок з найнеобхіднішим речами.
«Російські солдати запитували нас, чому ми виїжджаємо, мовляв, що нам тут не подобається. У їхніх словах відчувалося презирство та нахабність. Вони прийшли на чужу землю, окупували наше рідне місто, а тепер висувають свої умови», – Надія розповідає, що росіяни декілька разів зупиняли їх на блокпостах.
Діти бачили солдатів з автоматами, танки та понівечені будинки, тому були дуже налякані. Щойно родина опинилася на підконтрольній Україні території, всі полегшено видихнути.
«Коли ми побачили напис «Вас зустрічає Україна» і нас нарешті зустріли українські захисники, Боже, у нас були такі емоції! – пригадує Надія. – Наші військові ще й пригостили дітей яблуками. А діти радо відповідали їм «Слава Україні!».
Нагурні вирішили поїхати до Миргорода, що на Полтавщині, де у них була своя дача. Для Віктора та Лариси це місто вже було добре знайомим – у ньому вони познайомилися і навчалися, а також приїздили представляти «Добру глину» на Сорочинському ярмарку.
Після окупантів – мародери: доля керамічної майстерні в Пологах
Після того, як родина евакуювалися, їхні будинки у Пологах зайняли російські окупанти. А коли ж вони пішли, до осель почали вламуватися мародери та розкрадати речі. Навіть унітази – і ті зрізали та забрали.
«У нас уже нічого не залишилося в будинку. Все винесли. Пусто – одні стіни стоять», – з сумом каже Надія.
Також жінка розповідає, що востаннє чула, що поблизу їхньої майстерні розірвався снаряд. Вибухова хвиля пошкодила парадний вхід. До «Доброї глини» також залазили мародери та винесли звідти колекцію, яку керамісти збирали роками.
«Але приміщення майстерні ціле. Гіпсові форми для виробів ще стоять. Тож усе це чекає на наше повернення», – говорить Надія.
Майстрів, які допомагали виготовляти вироби у «Добрій глині», в окупації майже не залишилося. Більшість виїхала та оселилася у Запоріжжі.
Новий удар для родини – трагічна втрата головної художниці й натхненниці Лариси Нагурної
Для сім’ї Надії та Андрія Нагурних почати життя з чистого аркуша було нелегко. У Пологах вони мали багато друзів і знайомих, жили, за словами Надії, як одна велика дружня родина. Тож переїхавши до міста, де майже нікого не знали, почувалися самотніми.
«Миргород – чудовий, і люди тут привітні. Але ж ми звикли до Поліг і своїх людей. Іноді бачу якесь обличчя і думаю, що вже десь зустрічала цю людину вдома. Намагаюся тут шукати знайомих», – ділиться Надія.
Особливо важко призвичаїтись на новому місці було дітям.
«Вони постійно запитували мене: «Мамо, чому ми не їдемо додому? Що відбувається?». Їм було важко все пояснити. Особливо коли ти сама не в ладах з собою, а треба ще когось заспокоювати, – говорить жінка. – Моя донька більш вразлива, тому вона особливо переживала. А синок – більш позитивний, каже мені: «Ну що зробиш, скільки треба, стільки й будемо чекати».
Через деякий час Віктор та Лариса Нагурні вирішили поїхати до Греції на острів Крит, де вже кілька років мешкала їхня донька Альона. До повномасштабної війни подружжя керамістів робило сувенірні вироби з морською тематикою та відправляло їх на продаж до Греції, де вони мали попит серед туристів і місцевого населення.
Лариса все своє життя творила й уже не могла інакше, тож і на грецькому острові почала малювати, створювати картини-обереги та навіть розписувати морське каміння. От тільки займатися керамікою там змоги не було.
Коли подружжя вже поверталося до Миргорода, де їх з нетерпінням чекали внуки, син і невістка, сталося горе. Лариса Нагурна захворіла на коронавірус та 14 травня 2023 року померла в Києві, так і не встигнувши обійняти рідних після довгої розлуки. Для всієї родини ця раптова втрата була дуже тяжкою.
«Ми тривалий час були в такому ступорі. Все ніяк не могли повірити, що це правда, – згадує Надія. – У цій світлій людині було стільки життя та енергії, що смерть – це було зовсім не про неї».
«Пора діяти»: відновили виробництво кераміки в прифронтовому Запоріжжі
Попри біль втрати, треба було повертатися до звичного життя й рухатися далі. У вересні 2023 року Віктор Нагурний почав викладати художні дисципліни в Миргородському фаховому коледжі імені М. Гоголя, в якому свого часу навчався сам. Окрім знань, як створити виріб, засновник «Доброї глини» намагався також допомогти студентам порадою, як можна отримати дохід від улюбленої справи.
Надія Нагурна пробувала влаштуватися на роботу в одну з місцевих керамічних майстерень. Але їй відмовили щойно дізнавшись, що у минулому в них був власний бізнес: «Можливо, вони побоялися, що ми дізнаємося їхні технології виробництва. Але у нас зовсім інша історія. Нам не треба чужі ідеї, адже у нас є власні».
Наприкінці минулого року родина все частіше почала замислюватися над поверненням до керамічного ремесла, адже вони сумували за тим, що люблять і добре вміють.
«Ми якось зі свекром сиділи й пили чай. І він питає: «Ну що, запустимо виробництво чашок?», – пригадує Надія.
Деякий час родина вагалася. Були сумніви, чи це на часі, й чи потрібні взагалі комусь чашки під час війни.
«Але ми бачимо, що люди продовжують жити, а життя проходить швидко. І людям хочеться порадувати себе й купити гарну чашку чи миску. Наші люди незламні й позитивні, намагаються знаходити радість навіть у таких простих речах», – розповідає підприємниця.
Так Нагурні вирішили, що вже досить чекати, й на початку 2024 року відновили роботу в Запоріжжі під гаслом «Пора діяти та радіти зі своїх дій». Відкрити нове невелике виробництво кераміки вирішили саме у прифронтовому місті, аби бути ближче до рідного міста Пологи, щоб після перемоги швидше повернутися і працювати вдома.
Створювати добрі вироби з душею – головне гасло пологівських керамістів
Надія розповідає, що починати все з нуля та ще й у прифронтовому місті, яке постійно потерпає від російських атак, було страшно. До того ж займатися керамікою у 2024 році виявилося вельми затратно.
«Ми знали, що будуть труднощі, але їх виявилося більше, ніж ми очікували. Особливо фінансових. Ми досі покриваємо витрати й поки ще не бачимо дохід», – розповідає про складнощі відновлення Надія.
Майстрам довелося за власний кошт придбати все необхідне обладнання й матеріали, а також орендувати приміщення. Купити та привезти глину зараз дуже дорого, оскільки великі її поклади знаходяться у зоні бойових дій.
Частину сувенірної продукції, як-от свистунці, родина ліпить у Миргороді та перевозить до Запоріжжя, де наразі виготовляють керамічні чашки та миски. Віктор Нагурний з сином Андрієм займаються ліпленням, сестра Надії декорує вироби, а сама Надія допомагає їх продавати. Залежно від складності на виготовлення одного виробу йде від чотирьох днів до тижня.
Раніше Віктор Нагурний говорив журналістам, що вони прагнуть відповідати назві «Добра глина» й робити добрі вироби. Майстри намагаються постійно вдосконалювати свою кераміку, щось змінювати або додавати. Зараз працюють над новим покриттям сірого кольору, яке буде яскравіше за звичне.
«Віктор Миколайович добре помічає емоції. Знає, де треба зробити у виробі оченята, де підправити ніс, як зробити так, щоб він посміхався або виглядав нахабним чи серйозним. І тому фігурка виглядає живою, – розповідає Надія. – Ми ніколи не робимо щось з метою, аби просто було. А намагаємося зробити якомога краще. Мабуть, це відчувається у виробах, і тому в нас усе виходить у цій справі».
Найважливіше для керамістів – ліпити вироби з любов’ю і в хорошому настрої, щоби вони мали гарну енергетику й дарували людям радість та душевний спокій.
«Якщо виріб гарний, але у нього немає душі, то я вважаю, він нічого не вартий», – каже підприємниця.
Коли Нагурні відновили роботу, новина про це швидко розлетілася «сарафанним радіо». Люди почали впізнавати продукцію «Доброї глини», писати й телефонувати, щоби придбати глиняний посуд. Деякі навіть пропонували свою фінансову допомогу, аби тільки майстри продовжували творити. Багатьом українцям, зокрема за кордоном, хочеться мати вдома якийсь виріб на згадку. Така щира любов до кераміки Нагурних мотивує їх не зупинятися. Однак, як зізнається Надія, вони не планують розширювати виробництво до масштабів, які мали в Пологах.
«Війна показала, що не треба бігти за великими прибутками. Нам важливо слідкувати за якістю наших виробів. А зі збільшенням обсягів збільшується і відповідальність, тож контролювати виробництво було б складніше».
Треба не боятися і діяти вже зараз
Наразі замовити вироби ручної роботи можна на сторінці майстрів у Instagram, куди вони викладають фото нових робіт та процес їхнього створення.
У майбутньому Нагурні хочуть знову брати участь у різноманітних ярмарках і фестивалях, але для початку планують накопичити для цього необхідний обсяг товарів.
Найбільше керамісти мріють дочекатися перемоги України та повернутися додому в Пологи.
Внутрішнім переселенцям, які поки що не можуть знайти своє місце, Надія радить: «Не треба боятися. Якщо зароджується якась ідея – треба її втілювати. Не чекати слушної миті, закінчення війни, а діяти вже зараз. Робити те, що вмієш, там, де ти є».
Підприємниця переконана, що люди повинні займатися тим, що приносить їм задоволення. Часто буває складно знайти в собі сили, щоб почати, але якщо людина дійсно горить своєю справою, то у неї все обов’язково вийде.
Текст – Олександр Носок, фото з архіву родини Нагурних
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!