Порожні пляжі та бази відпочинку: стало відомо, яка ситуація в окупованій Кирилівці Запорізької області

Один з найпопулярніших курортів Запорізької області – Кирилівка – опинився в окупації на самому початку широкомасштабного вторгнення РФ. Всі ознаки колись популярного місця відпочинку зникли без сліду – на базах більше немає відпочивальників, відомі аквапарк та дельфінарій залишилися без відвідувачів, а раніше переповнені кілометрові пляжі тепер майже порожні.

«Перший Запорізький» поспілкувався з начальником Кирилівської селищної військової адміністрації, селищним головою Кирилівки Іваном Малєєвим та дізнався, як місцеві мешканці виживають у захопленій громаді.

«В перші дні окупації ми були розгублені, але потім згуртувалися»

– Якими ви запам’ятали перші дні окупації Кирилівської громади?

– Мабуть, ми були розгублені. Не знали, що робити. Поліція, прикордонники –  всі повиїжджали, ми залишились разом з нашими хлопцями-ДСНСниками. Не було світла, не було води, не було хліба. Довелося оперативно розв’язувати всі ці питання.

Я вважаю, що ми впоралися швидко і якісно. Тож, в перші дні ми були розгубленими, а потім прийшли до тями і почали працювати, як і належить.

– Чи виходили люди на протести на початку окупації та чи виражали свою незгоду, як це було в інших населених пунктах Запорізької області?

– У нас перші російські військові з’явилися десь через два тижні після 24 лютого. Кирилівка знаходиться в такому місці, що в перший день ми вже стали окупованою територією. Але російські військові у нас з’явилися десь тижня за два, не раніше. Тобто у нас не було такого, як у Мелітополі і в інших містах та селах. Таких протестів не відбувалося, тому що окупанти не знаходилися у селищі постійно. Було так: заїдуть одна-дві автівки, перевірять селищну раду і поїдуть. Іноді і колони заїжджали.

Ми одразу всі зібралися і згуртувалися, проводили наради, організували цілодобове чергування. У нас хлопці виходили чергувати по групах: з першого дня війни все було розбито по секторах. Було цілодобове чергування в селищній раді і були групи, які по графіку добровільно чергували по всій території. Якщо заїжджав військовий автомобіль, про це одразу повідомляли у селищну раду.

У такому випадку ми всіх одразу евакуювали: як правило, залишався лише я зі своїм заступником. Приходять окупанти, починають з нами бесіди, розмови, перевіряють кабінети і все таке інше. У нас на території не було нікого постійно. Тобто заїжджали на дві-три годинки і виїжджали. Так ми три місяці і пропрацювали. Вони намагалися зі мною домовлятися про «співпрацю», але не вийшло.

Селищного голову Кирилівки Івана Малєєва двічі арештовували російські окупанти. Вперше його ув’язнили 17 квітня 2022 року – на п’ять діб. Вдруге загарбники приїхали за головою 24 травня і утримували під арештом 25 днів. Того ж дня разом з Іваном Малєєвим окупанти затримали одного з його заступників та керівницю селищного відділу культури

– Вам відомі підтверджені випадки ув’язнення мешканців в окупації за проукраїнську позицію?

– Так, звісно, відомі. Є люди, яких вони звинувачують у так званих «злочинах». Такі випадки поодинокі, але вони все ж таки є. Раніше їх було більше, зараз – менше. Але все ж таки є люди, які там знаходяться за ґратами і проти них висувають «обвинувачення», йдуть «суди» та все інше. На сьогодні нам відомо про трьох таких людей.

– Скільки мешканців виїхали з громади після окупації?

– Спочатку виїжджало дуже багато людей. Десь 50%, а може навіть і більше. На сьогодні вже розуміємо, що виїхало, мабуть, 30-40% мешканців. Бо деякі люди побули тут, подивилися, що не все так просто, і повернулися додому. Хтось виїхав за кордон, хтось ще кудись. Я маю на увазі, є такі люди, які після виїзду повернулися в громаду і сьогодні вони знаходяться там.

– Чи є зараз якась можливість виїхати з Кирилівки або навпаки повернутися в окупацію, щоб, наприклад, провідати своїх родичів?

– Інколи люди повертаються, але це можна зробити тільки через Москву і аеропорт «Шереметьєво» і багатьох там просто не пропускають, влаштовують серйозні перевірки.

Є такі, які виїжджають, але в основному більше за кордон, тому що сюди, на територію України, досить складно потрапити, бо сюди коридорів прямих немає, як раніше був через Василівку. Люди їдуть через Росію, Грузію – в бік Європи. Але є поодинокі випадки, коли і сюди приїжджають люди.

– Як підтримують переселенців з Кирилівки у Запоріжжі або в інших містах?

– Сьогодні основні завдання нашої громади, військової адміністрації та селищної ради – це, по-перше, життєзабезпечення внутрішньо переміщених осіб, по-друге – допомога армії, по-третє – допомога нашим військовим. Це три основні задачі, які сьогодні виконують селищна рада і військова адміністрація.

Тому насамперед, якщо брати життєзабезпечення ВПО, то це продуктові набори та матеріальна допомога. Селищна рада щороку видає одноразову допомогу на кожного мешканця, який виїхав і знаходиться не тільки тут, в Запоріжжі, а й за межами області. Тобто практично всі, хто перебуває на підконтрольній території України, отримують фінансову допомогу. Зараз є проблема з продуктовими наборами, але ми раз, а може й два рази на місяць забезпечуємо ними всіх охочих, хто знаходиться в Запоріжжі. Якщо є така можливість, то і надсилаємо в інші міста України, там також допомагаємо людям.

«Окупанти намагаються завозити вчителів з РФ через брак кадрів»

– Чи багато людей пішли на співпрацю з окупантами?

– Не дуже багато, але вони все-таки є. Це дуже прикро. Якщо брати загальну кількість мешканців громади, це приблизно 6 600 людей, то я думаю, відсотків 10-20 – це ті, які сьогодні підтримують окупантів. А ті, які безпосередньо пішли на співпрацю – це вже поодинокі випадки. Ми їх всіх знаємо і пам’ятаємо.

– А щодо паспортизації, яку зараз проводять окупанти: чи багато мешканців отримали російські паспорти?

– Практично всі, тому що там дійсно без паспорта прожити неможливо. Люди вимушені йти на цей крок. Хочеться їм це робити чи ні, але вони змушені. Їм треба якось жити. Хоч я це і не підтримую, але розумію, що це просто безвихідна ситуація.

У людей, які отримали російські паспорти раніше, сьогодні якось більш-менш ситуація краще. А тих, хто тримався до останнього, заносять у чорні списки як неблагонадійних, у них є проблема з працевлаштуванням та з усім іншим. Тобто люди сьогодні там виживають. Без паспорта не можна ані знайти роботу, ані оформити пенсію.

– Що відомо про навчання дітей в окупації?

– Багато вчителів наших шкіл виїхало. Більшість не пішли на співпрацю. Спочатку окупанти були вимушені брати «вчителів» з вулиці, які не мають ніякої освіти. Я знаю, що ситуація з навчанням у них дуже проблематична, тому що не вистачає кадрового потенціалу. Вони намагаються затягнути туди людей з Ростовської області, з Краснодарського краю тощо, але ті їхати не хочуть. Хоч і учнів залишилося небагато, але кадровий голод у них є. Вчити дітей нікому.

– Щодо наших українських вчителів, які виїхали з Кирилівки. В них була можливість працевлаштуватися в українську школу і викладати онлайн?

– Так, така можливість є. Але, на жаль, на сьогодні є і інша проблема. Онлайн-навчання у нас почалося ще до війни, і рівень освіти став набагато гіршим спочатку у зв’язку з коронавірусом, а потім через війну. І всі батьки розуміють, що дітей треба віддавати в школу, де є офлайн-навчання хоча б два-три рази на тиждень. Люди, які виїхали в інші міста, шукають школу, де проходить традиційний учбовий офлайн-процес.

Тому хтось з наших вчителів зміг знайти собі місце, а хтось – ні. Я розумію, що сьогодні всі ми, окуповані території, боремось за наших вчителів, які виїхали, яким держава, обіцяла, що буде все нормально, але на жаль, сьогодні поки це питання ще відкрите.

Ми сподіваємося, що все ж таки наші педагоги будуть всі при справі. Ми можемо втратити цей потенціал, який роками напрацьовували, якщо ми сьогодні не захистимо та не забезпечимо наших вчителів. Україна сьогодні не в тій ситуації, щоб розкидатися кадрами.

– Скільки дітей з громади навчаються онлайн в українській школі?

– На сьогоднішній день, таких десь 30 відсотків. У нас були три школи та одна школа-сад, це близько тисячі дітей. Сьогодні з них приблизно 300 дітей навчаються онлайн – це ті, які знаходяться на території України або за її межами, а не на окупованій території. А там залишилось десь 65-70 відсотків дітей.

«Бази відпочинку порожні та розграбовані, на Бирючому острові – полювання»

– Як справи з так званою «націоналізацією» майна, яку зараз проводять окупанти?

– Кирилівка – це курорт, у нас було більше ніж 500 баз відпочинку. У нас є інформація, що ті фешенебельні бази відпочинку, які були в гарному стані і де власники не пішли на співпрацю, а виїхали, були «націоналізовані». Сьогодні окупанти там приводять якісь роботи, або там відпочивають. Також багато баз, де власники не пішли на співпрацю, були просто розграбовані. Можна сказати, що їх більше немає, там просто стоять будиночки, але вони всі спустошені.

А частина все ж таки залишилась, і вони працюють. Але там практично немає відпочивальників. Є невеличка кількість людей на тих базах, які раніше побудували собі басейни, і все.

Раніше в Кирилівку в цей сезон приїжджало до 2,5 мільйони відпочивальників, в цей час якраз був пік, не було жодного вільного місця ані на базах, ані в приватному секторі. А зараз ми бачимо відео з окупації у соцмережах – Кирилівка практично порожня, на морі немає людей. Про що тут можна розмовляти?

– Що сталося з відомими аквапарком та дельфінарієм, які були в громаді?

– Наскільки мені відомо, дельфінарій одразу «приватизували», а аквапарк здається, місяць назад відкрили, але для кого – не зрозуміло. В цьому немає сенсу, адже це господарство, яке потребує великих вкладень: очищення води, зарплатня персоналу тощо. Тримати це все, для того, щоб туди зайшло 10-15 чоловік, безглуздо. Тобто відкрити його можна, але для кого він буде працювати? Там же є постійний цикл очищення води, електроенергія, персонал, який повинен за всім слідкувати та йому потрібно платити зарплатню. А для того, щоб її платити, повинні бути якісь прибутки. Прибутків немає, для кого його відкривати?

Те ж саме і з дельфінарієм. Начебто і працює, а для кого – не зрозуміло. А у дельфінарії персонал повинен знаходитись круглий рік, оскільки дельфінів і морських котиків треба годувати та доглядати за ними. Думаю, як відкрили, так і закриють.

– А що зараз відбувається на Бирючому острові?

– Бирючий острів – це заповідник державного значення. Там проживало понад 40 видів копитних. Я знаю, що на сьогодні більша частина обслуговуючого персоналу виїхала. Окупанти призначили своїх директорів. Але насправді там організовувалися полювання. Люди, які туди потрапляли, розповідали про цей жах. Там лежать скелети цих копитних тощо… Контролю немає ніякого. Росія – це варвари, які все знищують. Про що тут можна балакати?

«Росія залишає після себе розруху, в усіх сферах – колапс»

– Що наразі відбувається у комунальній сфері громади?

– У комунальній сфері відбувається такий же колапс, як і в інших сферах. Раніше у нас було два комунальних підприємства, які відповідали за прибирання, порядок на території та за все інше. Окупанти вивезли в невідомому напрямку всю нашу нову придбану техніку – екскаватори, грейдер, автобуси, трактори та все інше.

Сьогодні прибиранням сміття займається підприємство з Мелітополя. Я не знаю, наскільки часто вони приїжджають, але це відбувається не кожного дня. Раніше у нас в літній період прибиральна техніка робила три-чотири ходки по селищу, збирала сміття, тому що контейнери були переповнені через велику кількість відпочивальників. Сьогодні, цього сміття набагато менше, але я так розумію, що ніхто не буде кожного дня ганяти машину за 70 кілометрів з Мелітополя, щоб прибрати Кирилівку.

Така сама тенденція і по водопостачанню та іншим комунальним сферам. Вони зробили комунальне підприємство, підпорядковане Мелітополю, яке їздить по всьому району і «наводить порядки».

У нас була своя бригада дівчат і хлопців, які постійно косили траву, прибирали, підмітали, чистили пляжі, косу, саме селище тощо. Сьогодні я розумію, що цього вже немає. Ці люди залишилися без роботи і не працюють, хтось там може і залишився, але це одиниці.

Зараз на комунальних підприємствах працюють небагато кирилівців, є мелітопольці та люди з найближчих сіл. А керують там або росіяни, або колаборанти.

– Вже є якийсь план на час, який настане після звільнення громади? Що одразу будете робити після деокупації?

– Так. Як і для всіх окупованих громад в Мелітопольському районі, розроблений план. У нас чітко розписані всі наші кроки, які ми будемо виконувати після деокупації.

Перша задача – забезпечення життєдіяльності мешканців громади: це світло, вода та безпека. Я так розумію, після деокупації першими зайдуть військові, другими – ДСНСники, правоохоронні органи, потім мають заходити місцеві органи самоврядування. Це я знаю з досвіду інших громад. Ми їздили у Херсонську та Харківську області, в ті громади, які були деокуповані, набиралися досвіду та вчилися на їхніх помилках, писали ці плани з життя сьогодення.

Зрозуміло, що в перші дні потрібно буде організувати роздачу продуктових наборів, гуманітарної допомоги тощо. Налагоджуємо контакт із людьми, які цим займаються, з організаціями, які готові допомогти після деокупації.

Ми розуміємо, що Росія залишає після себе лише розруху, тому нам все це доведеться вирішувати в першу чергу.

Текст — Юлія Глушко

---

Читайте також:

Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp 

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!